2852
Здавалося, жалюгідний розгром заколотників у баварській столиці мав би поставити хрест на кар’єрі радикального демагога та його партії. Проте саме ця поразка, подальший суд і тюремне ув’язнення катапультували майбутнього фюрера на вершину німецької політики.
Чому озброєний марш на Берлін захлинувся у крові та пиві?
Восени 1923 року Німеччина нагадувала порохову бочку. Гіперінфляція сягнула таких масштабів, що за буханець хліба платили мільярди марок, а окупація Рурського регіону французькими та бельгійськими військами розтоптала національну гордість німців. У Баварії на цьому тлі набирали силу ультраправі радикали, які мріяли знищити демократичний уряд у Берліні.
Адольф Гітлер, лідер Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), вирішив скопіювати «Похід на Рим» Беніто Муссоліні і силоміць взяти владу. Увечері 8 листопада баварська еліта зібралася у величезному залі пивної «Бюргербройкеллер» (Bürgerbräukeller), щоб послухати промову генерального комісара землі Густава фон Кара. Раптом двері розчахнулися, і до зали увірвалися озброєні штурмовики СА.
Гітлер, одягнений у незграбний чорний фрак, вискочив на стіл, вистрілив із браунінга у стелю і закричав, що національна революція почалася. Під погрозами він змусив фон Кара, командувача збройними силами Отто фон Лоссова та шефа поліції Ганса фон Зайссера присягнути на вірність новому уряду. Для легітимності цього фарсу Гітлер залучив героя Першої світової війни генерала Еріха Людендорфа.
Тріумф тривав недовго. Щойно лідери вирвалися з пивної, вони зреклися обіцянок, даних під дулом пістолета, і наказали придушити заколот. Наступного ранку, 9 листопада, Гітлер і Людендорф повели близько двох тисяч прихильників до центру Мюнхена. Біля площі Одеонсплац, неподалік пам’ятника Фельдгеррнгалле (Feldherrnhalle), їх зустрів щільний кордон баварської державної поліції.
Пролунав другий фатальний постріл (історики досі сперечаються, хто натиснув на гачок першим), і вулиця за лічені секунди перетворилася на криваву бійню. Загинули 16 путчистів і 4 поліцейських. Сам Гітлер, що йшов у першому ряду, сильно вивихнув плече під час падіння, ганебно втік і сховався на віллі свого друга Ернста Ганфштенгля у містечку Уффінг, де його через два дні заарештували.
Як лава підсудних перетворилася для Гітлера на найгучнішу трибуну?
Якби Веймарська республіка мала сильну та неупереджену судову систему, Гітлер міг би зникнути в нетрях в’язниці суворого режиму за державну зраду. Однак судовий процес, що розпочався наприкінці лютого 1924 року, став для нього грандіозним політичним бенефісом. Суддя Георг Найтгардт, який відверто симпатизував правим націоналістам, дозволив обвинуваченому перетворити залу суду на театральну сцену.
Замість виправдовуватися, Гітлер перейшов у наступ. Він виголошував багатогодинні пафосні промови, звинувачуючи у зраді «листопадових злочинців» – уряд у Берліні, який підписав принизливий Версальський договір. Завдяки десяткам репортерів його слова наступного ранку друкували на перших шпальтах провідних газет Німеччини та всього світу.
Саме тоді провінційний баварський екстреміст раптово став фігурою загальнонаціонального масштабу. Мільйони розчарованих німців побачили в ньому не злочинця, а патріота-мученика. Вирок був незвичайно м’яким: за спробу збройного повалення державного ладу Гітлер отримав лише 5 років «фортечного ув’язнення» (Festungshaft) у тюрмі Ландсберг з правом на дострокове звільнення через 6 місяців.
Умови ув’язнення нагадували радше санаторій: проста камера з чудовим краєвидом, візити шанувальників із квітами та солодощами, можливість вільно спілкуватися з соратниками. Саме там, диктуючи думки Емілю Морісу та Рудольфу Гессу, він створив перший том книги «Майн Кампф» (Mein Kampf). Відсидівши трохи менш як 9 місяців, 20 грудня 1924 року Гітлер вийшов на волю іншою людиною.
Він усвідомив, що владу в сучасній державі неможливо захопити вуличними маршами проти регулярної армії, і змінив стратегію: вирішив знищити демократію її ж зброєю – через вибори, парламентські інтриги та легальну політичну боротьбу. Так провал у Мюнхені не знищив нацизм, а загартував його, давши Гітлеру загальнонаціональну впізнаваність, ореол мученика і чіткий план дій, який менш ніж через 10 років призведе до найстрашнішої катастрофи в історії людства.
Джерело: 24tv.ua