2852
У селі Гребеники на Миколаївщині живуть близько десяти родин і четверо дітей. Молодь виїжджає, а ті, хто залишився, стикаються з проблемами транспортного сполучення, доступу до медицини та магазинів. Через аварійний стан дороги майже сім років до села не їздить маршрутка.
Серед інших проблем — відсутній доступний інтернет для дистанційного навчання та аварійний стан місцевого клубу. Попри все, жителі хочуть, щоб село відновлювалося і мало майбутнє. Про життя в Гребениках, транспорт і занепад сільської інфраструктури розповіли самі місцеві жителі.
«Раніше було багато дітей, а зараз взагалі нікого немає»
22-річний Богдан народився та виріс у Гребениках. До 15 років він жив у селі, а після школи переїхав до Одеси, де продовжив навчання та знайшов роботу. Тепер приїжджає до рідних у гості.
Чоловік згадує, що раніше в селі було багато дітей і молоді. Улітку вони збиралися на стадіоні, грали у футбол і облаштовували місце для відпочинку. До Гребеників приїжджали команди з інших сіл.
«Коли літо починалося, було тепло, там стадіон був. Ми косили траву, прибирали все, лавочки, столики робили. Виходили з самого ранку на стадіон, футбол ганяли до вечора. З різних сіл приїжджали грати. Було багато дітей, ми дуже багато гуляли», — розповідає Богдан.
Тоді жителі могли їздити на роботу та навчання автобусом. За словами Богдана, маршрутка приїжджала рано-вранці, забирала людей і ввечері привозила назад. Згодом рейси припинили.
Нині, каже чоловік, молоді в селі майже не залишилося. Частина людей виїхала до міст, інші працюють у сільському господарстві або залишаються через вік.
«Зараз це взагалі жах. Скучно, нецікаво тут. Я приїжджаю чисто в гості до рідних. Дуже тяжко, тому що згадую, як раніше було: купа дітей, купа народу, а зараз взагалі нікого немає, нема чим зайнятися», — говорить Богдан.
Він зізнається, що не бачить для себе перспектив у селі, і радить рідним виїжджати туди, де є робота, транспорт і можливості для розвитку.
«Я кажу їм: “Виїжджайте звідси, тут взагалі нічого немає. Ні доріг, ні води, ні магазину”. Сидять удома, телевізор дивляться. Я так не звик, мені треба якийсь рух, а тут його немає», — розповідає чоловік.
До лікаря та в магазин — пішки або попуткою
За словами місцевої жительки Валентини, транспортне сполучення з Гребениками припинилося майже сім років тому.
«Люди дуже хотіли б, щоб було відновлено транспортне сполучення з Новою Одесою. Людям треба і до лікаря звернутися, і купити продукти чи промислові товари. Офіційним поясненням було те, що дороги перебувають в аварійному стані. Ми зверталися, але конкретної відповіді про те, що будуть проведені якісь роботи, так і не отримали».
Через це людям доводиться самостійно шукати спосіб дістатися до магазинів, медичних закладів та установ у сусідніх населених пунктах. Ті, хто має сили, пішки долають близько п’яти кілометрів до Бузького, де є магазини та фельдшерсько-акушерський пункт. Щоб доїхати до Нової Одеси, місцеві йдуть приблизно чотири кілометри до траси й намагаються зупинити попутний автомобіль.
Валентина розповідає, що сама іноді підвозить односельців.
«Я, наприклад, як маю транспорт, то підвожу людей, тому що живу серед них уже багато років. Ми всі дружимо й підтримуємо одне одного. Але це не вихід», — каже Валентина.
Вона додає, що для людей із невеликими пенсіями витрати на дорогу стають значним навантаженням. Багато хто тримає господарство та вирощує городину, аби забезпечити себе продуктами.
Господарство, школа й клуб
Місцева жителька Марина каже, що не хоче залишати Гребеники. Попри відсутність багатьох зручностей, вона звикла до села й не планує переїжджати. Раніше родина тримала свиней, нині — гусей і качок. Також обробляють землю, вирощують картоплю та інші овочі. Частину продуктів усе одно доводиться купувати.
«Кругом добре, де нас нема. Світло, газ є, слава богу, і то добре. Було б здоров’я. І тут непогано. Я щось нікуди не хочу», — розповідає Марина.
Вона каже, що родина потроху справляється з повсякденними потребами завдяки господарству. Водночас життя в селі не приваблює молодь, яка хоче навчатися, працювати й мати більше можливостей для дозвілля.
Окрім транспортних проблем, у Гребениках бракує умов для навчання та спільного дозвілля. За словами жителів, через пошкоджену дорогу шкільні автобуси не возять учнів, а інтернету для дистанційного навчання немає. Діти, які залишаються в селі, також говорять про брак спілкування. Один із місцевих школярів розповів, що йому подобаються фізкультура та інформатика, а серед побажань — більше друзів.
Валентина також звертає увагу на стан місцевого будинку культури. Раніше він був осередком сільського життя: тут збиралися на свята, відзначали Новий рік, організовували заходи для дітей і дорослих.
«Це сільський клуб Гребениківський. Люди приходили сюди на всі свята. Зараз він в аварійному стані», — говорить Валентина.
Жінка вважає, що для відновлення клубу та іншої інфраструктури потрібна увага місцевої влади. Вона наголошує, що жителі села та ті, хто орендує тут землю, сплачують податки до бюджету, а на село, за її словами, ніколи не виділяли ані копійки.
Валентина також розповідає про інтернет, який, за її словами, до села провели у 2022 році. На місці залишилися дроти й обладнання, проте доступу до мережі жителі так і не отримали. Вона зверталася до представників місцевої влади, щоб з’ясувати, коли послугу запустять, однак відповіді, каже жінка, не отримала.
Місцеві жителі сподіваються, що відновлення дороги й автобусного сполучення допоможе повернути селу життя. Поки ж старші люди продовжують вести господарство, а молодь здебільшого шукає майбутнє в містах. Для тих, хто залишається, Гребеники — рідний дім, від якого не хочеться відмовлятися. Але без доступу до базових послуг, навчання та роботи зберегти село й заохотити молодь повертатися стає дедалі складніше.
Джерело: www.nikpravda.com.ua
