2526
Марія Склодовська-Кюрі пройшла шлях від бідної гувернантки до всесвітньо відомої вченої, яка відкрила два хімічні елементи та здобула дві Нобелівські премії. Однак багаторічна робота з радіоактивними речовинами, небезпеку яких тоді ще не розуміли, зрештою коштувала їй життя.
Шлях до науки
Наприкінці XIX століття жінкам у підконтрольній Російській імперії Варшаві було надзвичайно важко здобути вищу освіту. Марія Склодовська, донька збіднілого викладача фізики та математики, із самого дитинства захоплювалася наукою, однак до місцевого університету вступити не могла.
Вихід знайшли в підпільній освіті. Дівчина відвідувала таємний Летючий університет, заняття якого постійно переносили в різні місця, щоб уникнути переслідувань імперської поліції.
Марія мріяла про повноцінну наукову кар’єру, а для цього їй потрібно було виїхати за кордон. Разом зі старшою сестрою Броніславою вона домовилася, що спочатку допоможе їй здобути медичну освіту в Парижі, а згодом сама поїде навчатися.
Майбутня нобелівська лауреатка кілька років працювала гувернанткою в провінції. Значну частину заробленого вона віддавала сестрі, відкладаючи власну мрію про університет.
Лише 1891 року, у 24-річному віці, Марія вирушила до Франції найдешевшим класом потяга. У Парижі вона вступила до Сорбонни, але навчання супроводжувалося постійною нестачею грошей. Студентка жила в холодній мансарді, де взимку замерзала вода. Харчувалася переважно хлібом, редискою та чаєм, а через виснаження іноді втрачала свідомість.
Попри всі труднощі, Марія здобула освіту з фізики та математики і стала однією з найкращих студенток. У 1894 році вона познайомилася з французьким фізиком П’єром Кюрі, який згодом став її чоловіком і науковим партнером.
Відкриття, нагороди та прихована небезпека
Подружжя почало досліджувати радіоактивні речовини в приміщенні, яке мало спільного із сучасною лабораторією. Німецький хімік Вільгельм Оствальд порівнював його із сумішшю стайні та картопляного підвалу. Марія власноруч переробляла величезну кількість уранової руди, перемішуючи важкі суміші залізним ломом. Улітку приміщення перегрівалося, а взимку дослідникам доводилося працювати на холоді.
У 1898 році виснажлива праця принесла результат: Марія та П’єр Кюрі відкрили два нові хімічні елементи, полоній, названий на честь батьківщини Марії, і радій. У 1903 році подружжя разом з Анрі Беккерелем отримало Нобелівську премію з фізики за дослідження радіоактивності. Марія стала першою жінкою, удостоєною цієї нагороди. Спочатку її заслуги ризикували залишитися поза увагою Нобелівського комітету. За поширеною історичною версією, саме наполягання П’єра допомогло домогтися включення дружини до переліку лауреатів.
У 1906 році П’єр Кюрі загинув під колесами кінного екіпажа. Після смерті чоловіка Марія продовжила його наукову роботу, очолила кафедру в Сорбонні й стала першою жінкою-професором в історії університету. У 1911 році вона отримала другу Нобелівську премію, цього разу з хімії. Нагороду присудили за дослідження радію та його виділення в чистому вигляді.
Під час Першої світової війни вчена долучилася до створення пересувних рентгенівських установок, відомих як «Маленькі Кюрі». Разом із донькою Ірен вона виїжджала до військових шпиталів і допомагала лікарям обстежувати поранених солдатів.
Водночас Марія роками працювала з радіоактивними речовинами без належного захисту. На початку XX століття небезпеку тривалого опромінення ще не усвідомлювали повною мірою. Вчена навіть носила ампули з радіоактивними речовинами в кишенях лабораторного халата, її захоплювало незвичайне світіння цих речовин у темряві. Тим часом у світі розгорнулася справжня мода на радій: його додавали до косметики, зубних паст та інших товарів, рекламуючи як засіб для оздоровлення й омолодження.
Багаторічне опромінення поступово шкодило здоров’ю Марії Кюрі. Вона продовжувала наукову діяльність без засобів захисту, які сьогодні використовують під час роботи з небезпечними матеріалами. 4 липня 1934 року вчена померла в санаторії Сансельмоз від апластичної анемії. Захворювання кісткового мозку пов’язують із тривалим впливом іонізувального випромінювання.
Радіоактивними залишилися навіть особисті речі дослідниці. Її щоденники, лабораторні записи та кулінарну книгу зберігають у спеціальних свинцевих контейнерах Національної бібліотеки Франції, а працювати з ними можна лише із застосуванням захисних засобів.
Джерело: expert.in.ua
