2031
У шкільних підручниках історію життя на Землі часто ділять на періоди, які завершуються п’ятьма великими масовими вимираннями. Проте новий аналіз скам’янілостей ставить під сумнів уявлення, що кожна така подія була короткою хвилею миттєвого зникнення величезної кількості видів.
Що встановили дослідники
Палеонтологи застосували модель OneStrata, розроблену для точнішої роботи з геологічною хронологією. Її навчали на великому масиві даних про викопні організми, які знаходять у різновікових осадових породах. Згодом за допомогою моделі спробували встановити, коли окремі групи з’являлися та коли зникали.
Загалом дослідники оцінили часові рамки існування приблизно 110 тисяч видів. Замість грубих інтервалів у мільйони років алгоритм дозволив реконструювати окремі зміни з кроком приблизно в тисячу років. Це значно дрібніший масштаб, ніж той, на якому зазвичай обговорюють біорізноманіття далекого минулого.
Результат виявився несподіваним: три події, які традиційно включають до великої п’ятірки, могли бути радше тривалими періодами скорочення різноманіття, аніж одномоментними катастрофами. Види зникали поступово, а нові групи могли виникати ще до завершення кризи.
Що це змінює
Цей висновок не скасовує добре задокументованих катастроф, зокрема вимирання наприкінці крейдового періоду після падіння великого астероїда близько 66 мільйонів років тому. Він пропонує уважніше розглядати інші геологічні межі та відмінності між окремими екосистемами.
Викопний літопис має свої прогалини: далеко не кожен організм залишає скам’янілість, а знайдені рештки неоднаково добре датуються. Тому машинне навчання не усуває невизначеність повністю. Його висновки необхідно порівнювати зі стратиграфією, геохімією та незалежними даними.
Якщо результати підтвердяться, вони допоможуть точніше описати, як життя оговтувалося після тривалих екологічних криз. Головний урок полягає не в тому, що вимирань «не було», а в тому, що історія зміни видів могла бути значно складнішою за схему із п’яти різких переломів.
