1855
Третього січня 1117 року північ Італії вразив сильний землетрус. Середньовічні хроніки описували руйнівний підйом води в озерах, але механізм катастрофи тривалий час залишався неясним. Нове дослідження відтворило, як на озері Ізео підводний зсув міг породити хвилю заввишки до п’ятдесяти метрів.
Як зсув підняв хвилю
Відповідь приховували донні відклади. Упродовж століть вирубування лісів і випас худоби в долині Валь-Камоніка посилювали ерозію схилів. Річка Ольйо приносила до озера дедалі більше піску та мулу, поступово нарощуючи нестійку підводну дельту.
Підземні поштовхи зірвали з краю дельти масив осадів приблизно в 62 мільйони кубічних метрів. Потік перемістився дном водойми на відстань до десяти кілометрів, різко витіснивши воду. Саме так можуть виникати цунамі навіть у прісноводних озерах, де немає океанічних тектонічних процесів.
Чи можливе повторення
Комп’ютерна реконструкція, виконана європейськими дослідниками, показала, що на окремих ділянках глибокої водойми хвиля рухалася зі швидкістю до 180 кілометрів за годину. Поблизу місця сходження зсуву її висота могла сягати п’ятдесяти метрів, тоді як у віддалених частинах озера вона була нижчою.
Особливу роль відіграла географія Ізео: великий острів Монте-Ізола розсікав частину потоку, пом’якшуючи його вплив на окремі береги. Проте історичні свідчення вказують на значні людські втрати й руйнування поселень поблизу води.
Учені звертають увагу, що історія має сучасне продовження. Осади продовжують накопичуватися, а людська діяльність впливає на стійкість схилів. Дослідження важливе для оцінки ризиків на інших глибоких озерах, де поєднання землетрусів та нестійких підводних відкладів здатне спричинити локальні катастрофи.
