1783
Один-єдиний фрагмент кістки з півдня Бразилії свідчить, що хереразаври — одні з перших великих мʼясоїдних динозаврів — не зникли одразу після зміни тваринного світу навколо них, як припускали раніше. Про це повідомляє Sci.News із посиланням на нове дослідження.
Хто такі хереразаври і де їх знаходили
Хереразаврові динозаври жили в карнійському віці пізнього тріасу, приблизно 230 мільйонів років тому. Це були двоногі хижаки із зазубреними зубами та великими кігтями на передніх кінцівках; окремі особини могли сягати понад 5 м завдовжки.
Ця група відома лише з Південної Америки — за скамʼянілостями з Аргентини та Бразилії. До недавнього часу всі знахідки хереразаврів у цих країнах походили з шарів порід, де домінували ринхозаври — кремезні рослиноїдні рептилії.
У молодших шарах ситуація змінювалася: там став численнішим родич ссавців, свинорозмірний цинодонт Exaeretodon, а ринхозаври відступали на другий план. Однак жодних решток хереразаврів у цих відкладах не знаходили.
Чому вважали, що хереразаври могли зникнути
Відсутність хереразаврів у шарах, де переважає Exaeretodon, наштовхнула палеонтологів на думку, що ці хижаки могли вимерти саме під час такої зміни фауни.
Доктор Родрігу Темп Мюллер (Rodrigo Temp Müller) з Федерального університету Санта-Марія пояснює, що якби хереразаври були екологічно спеціалізовані на полюванні саме на ринхозаврів, то занепад цих травоїдних міг би серйозно вдарити по їхньому виживанню.
Водночас ринхозаври в молодших комплексах не зникають повністю, а лише стають менш численними. Тож одна лише зміна домінуючих травоїдних не могла повністю пояснити відсутність хереразаврів у цих відкладах.
Фрагмент тазу змінює картину
У новій роботі доктор Мюллер детально вивчив фрагмент лобкової кістки (частини тазу) хереразавра, знайдений поблизу міста Агуду в штаті Ріу-Гранді-ду-Сул на півдні Бразилії. Скамʼянілість отримала інвентарний номер CAPPA/UFSM 0539.
Це перший запис хереразавра з шарів порід, де Exaeretodon є численним. Відклади належать до формації Санта-Марія в межах басейну Парана — відомого регіону тріасових знахідок.
Той факт, що кістка хереразавра трапляється саме в цинодонт-домінованій фауні, свідчить: ці хижаки не зникли одразу після занепаду ринхозаврів, а принаймні певний час співіснували з новою екосистемою.
Адаптивні хижаки та можливий верхівковий хижак
Автор дослідження припускає, що хереразаври були достатньо пластичними, щоб пристосуватися до змінених умов і не залежали критично від одного типу здобичі. У такій фауні вони могли виконувати роль верхівкових хижаків, займаючи найвищий щабель харчового ланцюга на місцевості Вардзеа-ду-Агуду.
Мюллер також висуває можливість, що знайдений екземпляр може бути наймолодшим відомим хереразавром. Це буде справедливим лише в тому разі, якщо бразильські породи з цією знахідкою виявляться молодшими за інші шари з хереразаврами, зокрема в Аргентині.
Потрібне точне датування порід
Щоб перевірити цю гіпотезу, необхідно точніше визначити вік бразильських тріасових відкладів. Дослідник підкреслює, що абсолютне датування цих шарів є ключовим для побудови надійної хронології різних тріасових місцезнаходжень скамʼянілостей у регіоні.
Робота, яка описує знахідку CAPPA/UFSM 0539 і її контекст, була опублікована 19 жовтня 2026 року в журналі The Science of Nature.
Кістка з Бразилії показала тривалiше існування хереразаврів з’явилася спочатку на Цікавості.
