1502
Високі крижані скелі Антарктиди давно турбують кліматологів: за одним зі сценаріїв, їхнє обвалення може запустити ланцюгову втрату льоду і різко прискорити підвищення рівня океану. Однак нове дослідження супутникових спостережень виявило важливу деталь. Навіть дуже високі скелі іноді відступають стрімко, а потім стабілізуються замість того, щоб руйнуватися безперервно.
Що з’ясували дослідники
Команда Массачусетського технологічного інституту та Океанографічного інституту Вудс-Гоул вивчила понад 15 тисяч крижаних скель за допомогою даних супутника ICESat-2. Лазерний альтиметр дозволив відстежити зміни висоти льодових стін приблизно раз на три місяці у 2019–2023 роках. Середня висота скель становила близько 30 метрів, а стометрові й вищі траплялися нечасто.
Особливо ретельно дослідники порівняли чотири високі скелі, найбільша з яких сягала приблизно 127 метрів. Вони справді могли руйнуватися швидше за очікування моделей, проте згодом їхнє відступання сповільнювалося. Це суперечить простій схемі, за якою кожне обвалення неодмінно оголює ще вищу і нестійкішу стіну.
Що означають результати
Одне з пояснень приховане під льодом. Коли поверхня суші під льодовиком поступово піднімається, лід стає тоншим, а відкрита крижана стіна — нижчою. Додаткову підтримку можуть давати уламки айсбергів і морського льоду, що накопичуються біля краю. На поведінку скелі впливає також глибина води, яка змінює плавучість льоду.
Відкриття не означає, що антарктичні льодовики в безпеці. Воно показує, чому для прогнозів недостатньо одного показника — висоти скелі. Моделям необхідно враховувати підлідний рельєф, стоншення льодовика, морські умови і короткі епізоди швидкого обвалення, які все одно можуть бути небезпечними.
