445
Домашніх тварин часто вважають важливими супутниками дитинства: догляд за ними може навчати відповідальності та допомагати будувати емоційні зв’язки. Однак результати дослідження, проведеного в Іспанії, показали, що вплив присутності улюбленця в родині може відрізнятися залежно від його виду та віку дитини. Особливу увагу науковців привернули сім’ї, у яких жили коти.
Що саме аналізували вчені
Фахівці використали інформацію майже про дві тисячі пар матерів і дітей. Згодом, коли дітям виповнилося приблизно сім-вісім років, дослідники оцінили показники емоційного стану, взаємин із ровесниками, поведінки, гіперактивності та уваги. Потім ці дані порівнювали з інформацією про присутність домашніх тварин у ранньому дитинстві.
Несподіваний зв’язок із котами
З’ясувалося, що серед дітей, які жили разом із котами у віці чотирьох-п’яти років, дещо частіше фіксували внутрішні емоційні труднощі та поведінкові проблеми в молодшому шкільному віці. Для тих, хто мав кота у віці одного року, аналогічного зв’язку дослідники не виявили. Це свідчить про складність картини, а не про універсальну властивість певного виду тварин.
Що показало порівняння з іншими улюбленцями
Проживання з деякими невеликими домашніми тваринами — зокрема кроликами, хом’яками, морськими свинками, рибками та черепахами — у дослідженні асоціювалося з меншою кількістю окремих емоційних або поведінкових труднощів. Для собак і птахів помітного статистичного зв’язку з оціненими показниками не знайшли. Ці результати не означають, що певну тварину варто обирати як засіб профілактики психологічних проблем.
Чому не можна називати котів причиною проблем
Дослідження було спостережним. Воно демонструє статистичну асоціацію, а не доводить, що наявність кота викликала труднощі в дитини. На результати могли впливати сімейні обставини, індивідуальні особливості дітей або фактори, які не вдалося повністю врахувати. Інші наукові роботи, навпаки, фіксували позитивні зміни в деяких дітей після появи кота вдома.
Як обирати тварину для родини
Найважливіше зважати на характер майбутнього улюбленця, вік і потреби дитини, наявність алергій, умови проживання та готовність дорослих постійно доглядати за твариною. Малечу потрібно навчати поважати особистий простір кота чи собаки. Зв’язок між дитиною й улюбленцем формується поступово, а відповідальність за безпеку обох насамперед лежить на дорослих.
