4022
Навіть через кілька століть після оранки або іншого втручання луки, що відновлюються, можуть залишатися принципово іншими за рослинним складом, ніж давні природні луки. Про це свідчить глобальний аналіз, результати якого описані на сайті SciTechDaily.
Дослідники порівняли старовікові луки, які ніколи не розорювали, із вторинними — тими, що знову заросли травами після сільськогосподарського використання або інших порушень. Аналіз 742 видів рослин на шести континентах показав чітку закономірність: вторинні луки частіше домінують високорослими, швидкорослими видами, тоді як давні луки підтримують повільно зростаючі, довговічні багаторічники, пристосовані до посухи, вогню та випасання.
Чим відрізняються давні та вторинні луки
Команда на чолі з Ашишем Нерлекаром (Ashish Nerlekar) з Мічиганського державного університету виявила, що відмінності між цими двома типами луків напрочуд стабільні в усьому світі, попри великі природні контрасти між саванами, степами та преріями.
Коли старовікові луки розорюють, у першу чергу зникають «витривалі» багаторічники з жорстким, шкірястим листям. Такі риси допомагають їм переживати посухи, пожежі й поїдання травоїдними, але водночас роблять їх повільними в рості. Після знищення природного покриву ця повільність стає серйозним мінусом у конкуренції.
На зміну приходять види, «налаштовані на швидкість». Вони швидко нарощують біомасу, рано й рясно розмножуються, ефективніше захоплюють воду, поживні речовини та світло. У середньому рослини у вторинних луках виявилися вищими, що дає їм перевагу в боротьбі за сонячну енергію.
Цей контраст добре видно на прикладі окремих видів. Жорстка, посухостійка багаторічна трава дротянка (Aristida stricta), характерна для соснових саванів південного сходу США, майже не визначає вигляд вторинних луків. Натомість на відновлюваних ділянках частіше домінують швидкоплідні однорічники, як-от лобода біла (Chenopodium album), яка краще конкурує за вологу та поживні речовини. Коли такі рослини швидко дають потомство, наступні покоління повторюють їхню стратегію й поступово займають простір.
Відмінності, що тривають століттями
Автори наводять випадок, коли рослини у вторинних луках залишалися вищими, ніж у старовікових, навіть після приблизно 300 років відновлення. Це означає, що зрушення в рослинних рисах можуть зберігатися надзвичайно довго.
Такі зміни важливі не лише для ботаніків. Луки — це набагато більше, ніж «земля без дерев». Їхні розгалужені кореневі системи зменшують стік води та ерозію ґрунтів, а самі луківні екосистеми накопичують близько третини наземного вуглецю на планеті. Вони підтримують випас худоби й унікальні спільноти рослин і тварин — від американських бізонів та африканських антилоп гну до азійських дрохв.
Лучні та саванні ландшафти займають майже чверть суходолу й забезпечують засоби до існування понад мільярду людей. Це й гігантський Євразійський степ від Угорщини до Китаю, і прерії Великих рівнин у Північній Америці, і африканські савани.
Старовікові луки зникають, вторинні — не рівноцінна заміна
Попри їхню важливість, давні луки стрімко зникають. За останні два століття величезні площі були перетворені на орні землі, лісові плантації та міські території. Надзвичайно багата видами бразильська савана Серрадо щокварталу втрачає площу, співмірну з великим мегаполісом. В Індії площа саван зменшилася приблизно з 100 мільйонів до 60 мільйонів акрів між 1880 і 2010 роками, а в Північній Америці збереглася менш ніж половина історичних луків.
Паралельно з цим у різних регіонах світу покидають обробку мільйони акрів сільськогосподарських земель, і там починають формуватися вторинні луки. Це породжує ключове запитання: якщо трава повертається, чи повертається разом з нею й первісна екосистема?
Результати дослідження натякають, що відповідь часто негативна, принаймні якщо судити за складом рослинних видів і їхніми рисами. Вторинні луки суттєво відрізняються від старовікових і можуть зберігати ці відмінності дуже довго.
<pПоки що вчені не знають напевно, як саме ці тривалі зміни впливають на такі функції, як поглинання вуглекислого газу чи кругообіг поживних речовин у ґрунті. Потрібні додаткові дослідження, щоб з’ясувати, чи виконують вторинні луки ці ролі інакше, ніж давні природні системи.
Чому відновлення луків потребує активних дій
Попри невизначеність щодо всіх наслідків, робота має практичні висновки для відновлення екосистем. Просте «залишити поле в спокої» після припинення обробітку може не відновити ту саму спільноту рослин, що існувала до втручання людини.
Автори припускають, що для наближення вторинних луків до старовікових часто потрібне активне втручання: висівання насіння характерних повільнорослих багаторічників, пересадка рідкісних видів та інші заходи відновлення. Без цього відновлені території можуть залишатися спрощеними та зміненими за структурою.
Дослідження також підкреслює цінність збереження вцілілих старовікових луків і саван. Якщо така екосистема знищується, її повноцінне відтворення може виявитися надзвичайно повільним або навіть недосяжним у звичайних часових масштабах.
Вчені з’ясували що відновлені луки відрізняються навіть через 300 років з’явилася спочатку на Цікавості.
