3401
Повномасштабна війна змінила життя багатьох відомих українських родин. Діти артистів, телеведучих і акторів, які могли залишатися поза увагою публіки, зробили власний вибір і пішли захищати країну.
Син Богдана Бенюка Богдан-Гордій долучився до ЗСУ у 27 років. На той момент він уже захистив дисертацію, мав дружину, яка чекала на дитину, але все одно вирішив іти на службу. Сам Бенюк не намагався його відмовити, пояснюючи, що доросла людина має право на власний вибір.
Через службу Богдан-Гордій рідко бачить доньку Ярину, тому дідусь активно допомагає родині. Актор каже, що онука дуже схожа на батька.
Старший син Олега Скрипки Роман також служить у ЗСУ. Йому 21 рік, однак музикант не розкриває ні місця служби, ні посади сина з міркувань безпеки.
За словами Скрипки, контракт Романа невдовзі завершується, тому він готується повернутися додому. Батько підкреслює, що син уже живе самостійним дорослим життям і сам заробляє.
27-річний Дмитро Харчишин, син фронтмена «Другої Ріки» Валерія Харчишина, добровільно долучився до війська ще 25 лютого 2022 року. Спочатку він був сапером, а згодом пройшов офіцерські курси.
Його робота була пов’язана з установленням і знешкодженням вибухівки. З часом Дмитро набув такого досвіду, що почав сам навчати інших військовослужбовців.
Добровольцем став і Сергій Кондратюк, син телеведучого та продюсера Ігоря Кондратюка. Після навчання його направили до 10-го штурмового корпусу 46-ї окремої аеромобільної бригади.
Ігор Кондратюк наголошує, що не вважає службу сина приводом хвалитися собою як батьком: заслуга належить тому, хто безпосередньо служить і ризикує життям.
Старший син Ігоря Пелиха Іван після початку повномасштабного вторгнення спочатку приєднався до територіальної оборони Києва, а згодом воював на Бахмутському та Курському напрямках.
Нині Іван командує відділенням ударних безпілотних авіаційних комплексів. У 2024 році він отримав нагороду від міністра оборони України.
Син Римми Зюбіної Данило теж свідомо готувався до служби. Він звертався до рекрутингу, тренувався фізично, вивчав роботу з дронами й навіть зробив операцію на очах, щоб відповідати медичним вимогам.
Ще до офіційного вступу до ЗСУ Данило працював перекладачем для іноземних журналістів у прифронтових та деокупованих містах, зокрема у Бучі та Ірпені.
Усі ці історії показують, що війна не створює окремої «зіркової» реальності. Для відомих родин це ті самі страх, очікування дзвінків, гордість і надія на повернення додому.
Для відомих батьків така реальність означає ще й необхідність дуже обережно говорити про службу дітей публічно. Часто вони свідомо не називають підрозділи, напрямки чи конкретні обов’язки, навіть якщо аудиторія активно цікавиться подробицями. Питання безпеки тут важливіше за публічність.
Спільною рисою цих історій є й те, що майже ніхто з батьків не подає службу дітей як частину власного іміджу. Навпаки, вони намагаються відділити свою популярність від вибору дорослих синів і наголошують: рішення служити належить самим військовим, а не їхнім відомим родинам.
https://styler.rbc.ua/rus/people/benyuk-skripka-i-harchishin-diti-zirok-ki-1789655695.html
