Homo erectus, один із найдовше існуючих видів у родоводі людини, міг жити в густих тропічних лісах південного Китаю аж до 184 тисяч років тому. На це вказують два нові дослідження, опубліковані в журналі Nature, про які повідомляє Sci.News.

Дотепер на материковій частині Азії не було надійно датованих решток Homo erectus молодших за приблизно 400 тисяч років. Вважалося, що останні представники виду доживали на острові Ява в Індонезії, де наймолодші знахідки з Нгандонга датувалися 117–108 тисячами років тому.
Наймолодші рештки Homo erectus у Китаї
У першому дослідженні команда під керівництвом професорки Кіри Вестаей (Kira Westaway) проаналізувала дев’ять зубів гомінінів із двох «сестринських» печер — Басьян і Насьян — у регіоні Гуансі на півдні Китаю.
Вчені поєднали 43 радіометричні дати, отримані п’ятьма методами, зокрема люмінесцентним датуванням осадів і уран-торієвим датуванням зубів та мінеральних нашарувань. Статистичне моделювання показало, що рештки з печери Басьян мають вік від 324 до 184 тисяч років, а з печери Насьян — від 319 до 241 тисяч років.
Це наймолодші надійно датовані свідчення Homo erectus у Китаї та перші з чітким датуванням із півдня країни. Як зазначає дослідник Фрідо Велкер (Frido Welker), раніше вважалося, що на материковій Азії вид майже зник близько 400 тисяч років тому, тож такі пізні сліди стали несподіванкою.
Кому належать зуби: Homo erectus чи іншим видам
Друге дослідження було присвячене визначенню, якому саме виду належать знайдені зуби. Це важливо, адже фрагментарні зуби з цього регіону інколи плутали з рештками орангутанів.
Науковці використали КТ-сканування, щоб вивчити внутрішню будову зубів. Вісім із дев’яти зразків за формою та структурою відповідали Homo erectus і відрізнялися від неандертальців, денисівців та сучасних людей.
П’ять зубів додатково проаналізували на наявність давніх білків у емалі — це дозволяє отримати молекулярну інформацію з решток, які вже не зберігають ДНК. Білки виявили в усіх п’яти зразках, і жоден не мав ознак, характерних для орангутанів.
У чотирьох зубах знайшли специфічну заміну амінокислоти в білку амелобластині (ameloblastin), раніше відому лише в китайських рештках Homo erectus віком близько 400 тисяч років. Водночас у нових зразках бракувало іншої зміни, притаманної тим старішим решткам. Це свідчить, що йдеться про іншу, раніше не досліджену на молекулярному рівні популяцію Homo erectus.
Статистичний аналіз послідовностей білків показав, що ці особини належать до ранньої гілки, яка відокремлена від лінії, що включає неандертальців, денисівців і сучасних людей. Білки також вказали, що четверо з цих гомінінів були генетично чоловіками, а одна особина — жінкою.
Загадковий зуб, що не належить Homo erectus
Один зуб із печери Басьян, позначений як PA1796, виявився винятком. Його форма не відповідала ні Homo erectus, ні неандертальцям, ні сучасним людям, а білковий «підпис» не мав характерних рис Homo erectus.
Автори припускають, що цей зуб може належати денисівцю — загадковій групі давніх людей, відомій переважно за рештками та ДНК із Сибіру, Тибету, Тайваню та Лаосу, — або ж іншій, поки не ідентифікованій популяції. Дослідники підкреслюють, що з високою впевненістю можуть сказати лише одне: цей зуб не належав Homo erectus. Водночас він свідчить, що в регіоні одночасно жили щонайменше дві різні групи давніх людей.
Життя в дощовому лісі та далекі міграції
У межах першого дослідження вчені також відтворили середовище, в якому жили китайські популяції Homo erectus. Ізотопи вуглецю в емалі зубів тварин із обох печер показали раціон, повністю пов’язаний із рослинами затіненого лісу, без ознак споживання рослин відкритих трав’янистих просторів.
Три зуби Homo erectus із печери Насьян дали подібні сигнали, характерні для межі між густим лісом і більш відкритим рідколіссям. Це контрастує з яванськими стоянками, такими як Сангіран і Трініл, де ізотопи вказують на переважно відкриті ландшафти.
Раніше деякі дослідники припускали, що розширення тропічних лісів могло сприяти зникненню останніх популяцій Homo erectus і що лише Homo sapiens був здатний ефективно освоювати такі екосистеми. Нова робота показує, що Homo erectus не був виключений із дощового лісу, хоча це, ймовірно, й не було його оптимальним середовищем.
Ізотопи стронцію в емалі чотирьох зубів, які відображають типи порід у місцях, де людина жила в дитинстві, виявилися змінними навіть у межах одного зуба. Автори трактують це як свідчення переміщень між різними геологічними регіонами, можливо, на відстань до 250 км у бік північного В’єтнаму.
За словами дослідників, хімічні «підписи» в зубах виходять далеко за межі безпосереднього району печер і натякають на мобільний спосіб життя. Це означає, що ці давні люди могли долати значні відстані через складний ландшафт тропічного лісу.
На думку авторів, нові дані змінюють уявлення про Homo erectus: цей вид виявився здатним жити в дощових лісах, співіснувати з іншими групами давніх людей і здійснювати далекі міграції, зберігаючись у південному Китаї набагато довше, ніж вважалося раніше.
Homo erectus жив у тропічних лісах Китаю значно довше з’явилася спочатку на Цікавості.

2918