2345
Коли вода стає каламутною й окремій рибі складніше побачити їжу, сусідів або небезпеку, триголкові колючки змінюють правила групової поведінки. Експерименти Університету Бристоля показали, що в поганій видимості риби тримаються ближче одна до одної, сильніше вирівнюють напрям руху й активніше реагують на поведінку сусідів. Завдяки цьому група частково компенсує втрату візуальної інформації.
Каламутність води виникає через дрібні частинки мулу, глини, водоростей та іншого матеріалу. У природі вона може різко змінюватися після злив, паводків або сезонних процесів.
Людська діяльність також часто посилює проблему. Сільське господарство, будівництво, видобуток корисних копалин і забруднення збільшують кількість завислих частинок у річках та прибережних водах.
Зниження видимості створює очевидні труднощі для тварин, які покладаються на зір. Їм складніше помічати їжу, хижаків та інших членів групи.
Дослідники працювали з невеликими зграями триголкових колючок. Риб утримували у воді різної прозорості, а потім несподівано подавали їжу й відстежували швидкість реакції та траєкторії руху кожної особини.
У каламутній воді риби в середньому довше помічали їжу, ніж у прозорій. Але розмір групи суттєво змінював результат: у більших зграях особини реагували швидше.
Особливо важливою виявилася структура самого руху. У невеликих групах у каламутній воді риби швидше знаходили їжу, якщо трималися ближче одна до одної та пливли в більш узгодженому напрямку.
Ще до появи їжі поведінка вже змінювалася. За поганої видимості риби зближувалися, сильніше синхронізували рух і частіше коригували свою траєкторію у відповідь на сусіда.
У прозорій воді надмірна координація не завжди була корисною. У великих групах вона навіть могла сповільнювати реакцію, тому оптимальна соціальна стратегія залежала від умов середовища.
Автори вважають результат прикладом поведінкової пластичності. Риби не використовують один незмінний набір правил для життя в зграї, а перебудовують його відповідно до доступної інформації. Це може допомагати водним тваринам переживати короткочасні сплески каламутності, хоча дослідження не показує, наскільки така компенсація ефективна при постійному сильному забрудненні.
