1632
На дні Північного моря лежать тисячі кораблів часів Першої та Другої світових воєн, і частина з них поступово перетворюється на джерело хімічного забруднення. Дослідники Aarhus University знайшли TNT у воді, донних відкладах, мідіях і морських зірках навколо німецького підводного човна UC-30, який затонув 1917 року з мінами й торпедами на борту. Із корозією корпусу доступ морської води до вибухівки лише збільшується.
UC-30 прямував назад до Німеччини після технічних проблем, коли 19 квітня 1917 року підірвався на британській міні біля острова Рьомьо. Загинули всі 27 членів екіпажу.
Підводний човен ніс 18 мін і шість торпед, тому на дні опинилася велика кількість вибухових речовин.
Місце аварії загубилося майже на століття. Лише 2016 року данський дайвер Герт Норманн Андерсен знайшов залишки субмарини.
У межах проєкту NorthSeaWrecks професорка Катріне Юль Андресен разом із військовими водолазами відібрала проби води, осаду та організмів безпосередньо на уламках і поруч із ними.
Цивільні дайвери не можуть працювати на цьому військовому похованні, тому зразки збирали водолази ВМС за інструкціями науковців.
Лабораторний аналіз виявив сліди TNT у морських організмах, донних відкладах і водній товщі. Це підтверджує, що вибухові матеріали вже виходять у довкілля.
Поки забруднення, ймовірно, залишається локальним. Але металевий корпус продовжує руйнуватися, і з часом більше мін та торпед може опинитися безпосередньо у воді.
Проблема набагато ширша за один човен. У данських водах зафіксовано 10 127 затонулих об’єктів, і приблизно 15% із них датуються періодами навколо двох світових воєн.
Під час Першої світової лише в Північному морі було встановлено близько 190 тисяч мін. Під час Ютландської битви затонуло понад 25 великих кораблів і загинуло майже 10 тисяч моряків.
Після Другої світової союзники також масово скидали боєприпаси в Балтійське й Північне моря, щоб швидко позбутися військових запасів.
Простого рішення немає. Підрив боєприпасів на місці може рознести забруднення ще ширше, а піднімати їх на поверхню дорого й небезпечно.
Німеччина вже фінансує програми вилучення частини старих боєприпасів із Балтики. Данські дослідники вивчають і роботизовані системи, здатні повзати морським дном, картувати небезпечні об’єкти та в окремих випадках піднімати їх.
Не всі уламки однаково небезпечні. Якщо корпус майже повністю похований у піску, контакт із водою менший, і ризик витоку нижчий.
Тому головне завдання зараз — визначити, які з тисяч старих військових об’єктів становлять найбільшу екологічну загрозу, і втручатися саме там.
https://phys.org/news/2026-08-shipwrecks-wwi-wwii-polluting-north.html
