936
Зола — найдоступніше добриво, яке з’являється саме тоді, коли город його потребує: після обрізки, спалювання гілок і топки. Її вносять під усе підряд, вважаючи універсальною, і саме через це отримують проблеми — від хлорозу на кущах до цибулі, яка перестала рости. Зола не універсальна, вона має цілком конкретний склад і цілком конкретні обмеження.
Ще один нюанс — сировина. Придатна лише зола від чистої деревини, соломи, бадилля чи лушпиння соняшнику. Попіл від фарбованих дощок, ДСП, глянцевого паперу, пластику й вугільний шлак у город не вносять: там немає корисних елементів, зате є важкі метали. Соняшникова й гречана зола вдвічі багатша на калій за деревну, а зола хвойних порід — найбідніша.
Що дає зола і чого в ній немає
За складом зола — це передусім кальцій, якого в ній 30–40 відсотків, калій у формі карбонату — від п’яти до десяти відсотків у деревної й до тридцяти у соняшникової, а також фосфор, магній, бор, марганець і сірка. Азоту в золі немає взагалі: він повністю вигоряє. Тому весняне підживлення самою золою рослину не нагодує, потрібне окреме азотне добриво.
Друга властивість, важливіша за поживну, — розкислення. Кілограм деревної золи за здатністю нейтралізувати кислотність дорівнює половині кілограма вапна. На кислих ґрунтах, звичних для Полісся й заходу України, це головна причина вносити золу. На карбонатних південних ґрунтах, де реакція й так лужна, регулярне внесення шкодить: залізо й марганець стають недоступними, листя жовтіє між жилками.
Зола погано поєднується з іншими добривами. З аміачною селітрою, карбамідом і свіжим гноєм її не змішують: у лужному середовищі азот вивітрюється у вигляді аміаку, і від підживлення лишається половина. Із суперфосфатом теж не змішують — фосфор переходить у форму, яку коріння засвоює гірше. Розрив між внесенням золи й азотного добрива має становити щонайменше два тижні. Зберігають золу лише в сухому місці: під дощем калій вимивається за кілька тижнів, і лишається майже саме вапно.
Норми внесення й культури, під які золу не вносять
Основна норма під осіннє чи весняне перекопування — 100–200 грамів на квадратний метр, це приблизно одна-дві склянки. На важких глинистих ґрунтах вносять восени, на легких піщаних — навесні, бо за зиму калій вимиється. У лунку при посадці картоплі дають столову ложку, під розсаду капусти й томатів — дві-три ложки з обов’язковим перемішуванням із землею, щоб не обпекти коріння. Під плодові дерева й ягідні кущі норма більша: 200–300 грамів на квадратний метр пристовбурного кола раз на два-три роки.
Рідке підживлення готують із розрахунку 100–150 грамів на десять літрів води, настоюють добу й поливають під корінь по вологому ґрунту. Найкраще реагують капуста, буряк, морква, картопля, огірки, томати, кабачки, смородина, малина, вишня й слива. Цибуля та часник теж відгукуються, але їм золу дають восени, під підготовку грядки.
Список рослин, під які золу не вносять, короткий, але жорсткий: лохина, журавлина, рододендрон, азалія, верес, хвойні. Усі вони вимагають кислої реакції ґрунту, і зола для них згубна. Синьоквіткові гортензії після золи рожевіють. Не любить золи й щавель: на розкисленому ґрунті він грубішає.
Практичний орієнтир простий: одна-дві склянки на квадратний метр раз на рік, окремо від азотних добрив, тільки від чистої деревини й тільки на ґрунтах, які не є лужними. У такому режимі зола працює як повноцінне калійно-фосфорне добриво й не створює проблем.
