879
Смородина — одна з небагатьох ягідних культур, яку розмножити настільки просто, що купувати саджанці має сенс лише тоді, коли потрібен новий сорт. Здерев’янілий живець, зрізаний восени й посаджений у звичайну грядку, до наступної осені перетворюється на повноцінний однорічний саджанець із власною кореневою системою. Приживлюваність у чорної смородини за нормальних умов сягає вісімдесяти-дев’яноста відсотків.
Восени це вдається краще, ніж навесні, з простої причини. У живця, посадженого у вересні-жовтні, попереду ще кілька тижнів теплого ґрунту: він встигає утворити калюс, потовщення на нижньому зрізі, з якого потім ідуть корені. Навесні ж бруньки прокидаються швидше, ніж встигає наростити коріння, і живець часто розпускає листя, а тоді всихає.
Коли різати і як обрати пагін
Оптимальний строк для більшості України — з кінця вересня до середини жовтня, коли пагони визріли, а листя вже опадає або легко обривається. На півночі та заході краще не зволікати після десятого жовтня, у центрі роботи тривають до двадцятих чисел, на півдні заготівлю спокійно проводять до початку листопада. Головний орієнтир — до стійких морозів має лишатися щонайменше три-чотири тижні.
Ріжуть однорічні прирости поточного року, здорові, без потовщень і без здутих округлих бруньок: такі кулясті бруньки — ознака смородинового брунькового кліща, і з ним живець тягне проблему в новий кущ. Оптимальна товщина пагона — шість-вісім міліметрів, приблизно як олівець. Надто тонкі верхівки й товсті жирувальні пагони не беруть: перші пересихають, другі гірше вкорінюються.
Пагін ділять на живці завдовжки п’ятнадцять-двадцять сантиметрів, по чотири-п’ять бруньок на кожному. Нижній зріз роблять косим, одразу під брунькою, верхній — прямим, на півтора сантиметра вище бруньки, щоб було видно, де верх. Ріжуть гострим секатором або ножем, стежачи, щоб кора не м’ялася. Готові живці одразу зв’язують у пучки за сортами й підписують: за тиждень відрізнити чорну смородину від червоної буде вже складно.
Садіння восени чи зберігання до весни
Найпростіший шлях — посадити відразу. Грядку готують заздалегідь: перекопують на багнет, вибирають коріння пирію, вносять на квадратний метр відро перегною й приблизно склянку золи. Живці заглиблюють похило, під кутом близько сорока п’яти градусів, так, щоб над поверхнею залишалися дві бруньки, а верхня була на рівні ґрунту або трохи вище. Відстань у ряду — п’ятнадцять-двадцять сантиметрів, між рядами сорок. Землю навколо кожного живця щільно обтискають, щоб не залишилося порожнин, і рясно поливають.
Далі грядку мульчують шаром перегною, торфу чи подрібненої соломи завтовшки п’ять-вісім сантиметрів. Мульча тут виконує головну роботу: вона не дає ґрунту промерзати ривками й виштовхувати живці на поверхню під час чергування відлиг і морозів. Навесні мульчу залишають, лише перевіряють, чи не вивернуло якийсь живець, і при потребі притискають назад.
Другий варіант — зберегти живці до весни. Їх зв’язують у пучки, загортають у вологу тканину або пересипають вологим піском чи тирсою і тримають у підвалі при температурі близько нуля — плюс двох градусів. Можна закопати пучки в саду під сніг або в яму глибиною тридцять сантиметрів, нижнім зрізом угору й присипати землею: так нижня частина прогрівається швидше й раніше утворює калюс. Садять їх якомога раніше навесні, щойно ґрунт відтане, за тією ж схемою.
Червона й біла смородина вкорінюється помітно гірше за чорну, тому для неї осіннє живцювання доцільно робити раніше, у другій половині вересня, а ще краще розмножувати її горизонтальними відсадками: пригнутий і прикопаний навесні пагін до осені дає готовий кущик. Полуничне правило про полив діє й тут: перший рік грядку з живцями не можна пересушувати, особливо в травні-червні, коли коріння ще поверхневе.
Восени наступного року з такої грядки викопують саджанці з розгалуженим корінням і садять на постійне місце. З десятка живців, зрізаних за пів години, зазвичай виходить сім-вісім нормальних кущів — цього вистачає, щоб оновити старі посадки, які після восьми-десяти років уже помітно втрачають урожайність.
