1064
Високогірні ландшафти Піренеїв, які часто сприймають як «дику» та майже недоторкану природу, насправді мають довгу історію людської присутності. Команда з Автономного університету Барселони (UAB) зібрала й проаналізувала радіовуглецеві дати з Національного парку Айґуестортес і Естані де Сант-Маурісі (PNAESM) та показала, що люди регулярно піднімалися сюди протягом усього голоцену — останніх близько 10 тисяч років. Про це йдеться в матеріалі SciTechDaily.
Дослідники створили відкриту базу даних радіовуглецевих дат, яка фіксує людську активність у цьому високогірному районі і охоплює 124 дати з 45 археологічних пам’яток. Загалом у межах парку вже виявлено 380 об’єктів — від укриттів до різноманітних споруд.
Перша систематична хронологія для високогір’я Піренеїв
За словами Ерменґола Гассіота (Ermengol Gassiot), керівника Високогірної археологічної групи UAB (GAAM), це «перша відкрито опублікована систематична серія абсолютних дат для високогірного району Піренеїв». База містить лабораторні звіти, опис датованих матеріалів і археологічних контекстів, а також код, використаний для аналізів.
Завдяки відкритому доступу до повного набору даних інші науковці можуть перевіряти результати та відтворювати обчислення. Це дозволяє точніше відновити, коли саме люди використовували ці гори, і показує, наскільки стійкою була їхня присутність упродовж останніх 10 тисячоліть.
Життя вище 2000 метрів протягом 10 тисяч років
Результати підтверджують, що люди перебували на висотах понад 2000 метрів більше ніж 10 тисяч років. Три розкопані пам’ятки дали безперервні послідовності дат, які охоплюють кілька тисячоліть.
Найдавнішим є скельний навіс Обагес-де-Ратера (Obagues de Ratera) на висоті 2320 метрів, де перші сліди перебування людей датуються приблизно 10 тисяч років тому. Далі йде печера Кова-дель-Сардо (Cova del Sardo, 1780 м) з початком заселення близько 7500 років тому та скельний навіс Портарро (Portarró, 2280 м), де людська присутність простежується щонайменше 7300 років.
Особливо вражає хронологія Обагес-де-Ратера: пам’ятка використовувалася в мезоліті, у перехідний період до неоліту, впродовж неоліту, енеоліту, ранньої та середньої бронзової доби, на початку залізного віку, у високому Середньовіччі (візіготи), а також у XIX–XX століттях.
Співавтор дослідження Ґільєм Сальвадор (Guillem Salvador) називає цю послідовність винятковою навіть у масштабах усієї Каталонії. Розкопки показують, що вже невдовзі після останнього льодовикового періоду, коли клімат лише починав теплішати, а в горах ще зберігалися невеликі карові льодовики, невеликі групи мисливців-збирачів піднімалися в альпійські зони хребта.
Найдавніша кам’яна архітектура Піренеїв
Аналізи також виділяють періоди особливо інтенсивної діяльності людей у високогір’ї. Серед них — кінець неоліту (приблизно 5300–4500 років тому), пізня античність і початок середньовіччя.
До доісторичних часів відносять і перші архітектурні залишки. У скельному навісі Портарро археологи виявили споруди з сухої кам’яної основи та дерева, датовані близько 5000 років тому. Наразі це найдавніший відомий приклад кам’яної архітектури в Піренеях.
За словами Ерменґола Гассіота, дані показують важливу закономірність: багато високогірних об’єктів, які сьогодні здаються нам важкодоступними й непривітними, мають тривалі періоди заселення. Навіть пам’ятки, де проводили лише обмежені розкопки, часто демонструють кілька окремих фаз використання або проживання.
Двадцять років досліджень і нові інтерпретації
підсумовує понад 20 років роботи Ерменґола Гассіота та його колег у межах PNAESM. За допомогою кількох статистичних методів вони отримали кількісні докази для висновків, зроблених раніше, і змогли визначити періоди, коли даних особливо багато або, навпаки, бракує. Це також дозволило уточнити часові інтервали для різних фаз активності.
Один із таких періодів збігається з епохою Етці — «льодовикової людини» з Тіролю. Коли близько 5300 років тому Етці перетинав льодовик Тізенйох і загинув, інші високогірні райони, зокрема PNAESM, за даними радіовуглецевого аналізу, переживали помітне зростання людської присутності вище 2000 метрів.
Серед 380 відомих нині археологічних об’єктів у парку — загородження різних розмірів і призначення, можливі житла, скельні укриття, що використовують нагромадження великих льодовикових брил, часто з мурами, які розділяють внутрішній простір і захищають входи. Є також невелика група кам’яних кіл на поверхні, які можуть бути поховальними пам’ятниками.
Гори як простір постійної присутності, а не «дика пустка»
Нова відкрита база даних допомагає переглянути уявлення про високогірні райони як про незаймані простори. Вона показує, що людська присутність у цих ландшафтах була безперервною та повторюваною протягом усього голоцену, включно з періодами кліматичних коливань.
Крім того, тепер можна зіставляти сліди людської діяльності з палеоекологічними змінами, які фіксують у цих екосистемах. Це дає змогу краще зрозуміти, як люди протягом тисячоліть взаємодіяли з високогірним середовищем і вписувалися в його природну динаміку.
Археологи відтворили 10 тисяч років життя людей у Піренеях з’явилася спочатку на Цікавості.
.jpg)
