1141
Стабільність Атлантичної меридіональної перекидної циркуляції може залежати не лише від того, наскільки сильно нагріється планета, а й від швидкості цього нагрівання. Кліматичне моделювання показало: за повільного зростання температур океан має більше часу для перебудови, тоді як швидке потепління може привести систему до критичної межі вже приблизно при 2°C вище доіндустріального рівня.
AMOC — велика система течій Атлантики, до якої належить і Гольфстрім. Вона переносить тепло на північ, а в холодних водах Північної Атлантики щільна солона вода занурюється і формує глибокі течії.
Потепління послаблює цей механізм одразу двома способами. Поверхневі води стають теплішими і тому менш щільними, а тала вода з Арктики додатково зменшує їхню солоність.
Дослідники провели серію так званих CO₂ ramp simulations — моделей, у яких концентрацію вуглекислого газу збільшували з різною швидкістю. В одному сценарії вона росла лише на 0,5 частинки на мільйон на рік, у двох інших — на 2,5 і 5 ppm на рік.
Для порівняння, нинішня реальна швидкість зростання атмосферного CO₂ становить приблизно 2,4–2,5 ppm на рік. Тобто повільний модельний сценарій був значно м’якшим за сучасну ситуацію.
За повільного зростання CO₂ AMOC залишалася стабільною навіть при потеплінні приблизно до 5,5°C. У швидких сценаріях критичний перехід відбувався вже біля 2°C.
Одним із механізмів адаптації є посилення випаровування в Північній Атлантиці. Якщо процес іде поступово, з поверхні вилучається прісна вода, солоність зростає, а щільніша вода легше занурюється.
Другий фактор пов’язаний з арктичним льодом. За дуже повільного потепління значна частина танення відбувається раніше, і в подальшому до Північної Атлантики надходить менше прісної води. Але для такої перебудови потрібен час.
Дослідники окремо звертають увагу на сценарії тимчасового перевищення температурної цілі з подальшим охолодженням за допомогою вилучення CO₂. Якщо під час такого перевищення AMOC уже пройде критичну точку, просте повернення температури назад може не відновити систему.
