168
Дослідники з кількох провідних університетів та інститутів об’єдналися, щоб врятувати аравійського леопарда, який перебуває на межі зникнення.
Керівники проєкту з Інституту охорони та екології Даррелла (DICE) при Кентському університеті, Університету Східної Англії (UEA), Університетського коледжу Лондона (UCL), Університету Ноттінгем-Трент (NTU) та Королівського дивану Суду в Омані провели ретельне дослідження у віддаленому гірському масиві Дофар на півдні Оману. Метою було визначити кількість диких леопардів, що залишилися, і вивчити можливості їхнього порятунку.
За допомогою фотопасток і аналізу ДНК дослідники виявили, що в Омані залишився лише 51 дикий леопард, розділених на три ізольовані та генетично збіднілі субпопуляції. Однак аналіз показав, що леопарди, яких утримують у неволі, мають значно вищу генетичну різноманітність, особливо особини з Ємену. Ці генетичні ресурси можуть зіграти ключову роль у відновленні дикої популяції через процес, званий «генетичним порятунком».
Генетичний порятунок передбачає введення в дику популяцію особин, вирощених у неволі, з високим рівнем генетичної різноманітності. Це допоможе знизити рівень інбридингу і поліпшити генетичне здоров’я популяції. Дослідники наголошують на необхідності ретельної оцінки ризиків, пов’язаних із можливим введенням інших небажаних мутацій із популяції в неволі.
У своєму дослідженні, опублікованому в журналі Evolutionary Applications, вчені використовували передові генетичні та комп’ютерні моделі для аналізу ДНК аравійського леопарда і оцінки його ризику зникнення. Професор Джим Грумбрідж, який керував дослідженням, пояснив, що вони збирали випорожнення леопардів по всьому гірському хребту Дофар, витягували з них ДНК і аналізували її за допомогою мікросателітних маркерів для кількісної оцінки генетичної різноманітності.
Доктор Хаді Аль Хікмані з Королівської комісії Ал-Ули в Саудівській Аравії зазначив, що єдиний спосіб спостерігати за цими невловимими тваринами в дикій природі — це встановлення фотопасток і збір їхніх екскрементів для аналізу ДНК. Це підтверджує рідкість і важливість кожного знайденого леопарда.
Томас Бірлі, дослідник з UEA, який розробив комп’ютерне моделювання, наголосив, що використання генетичної інформації дає змогу спрогнозувати найкращий план генетичного порятунку, щоб забезпечити довгострокову виживаність цього виду.
Професор Кок ван Остерхаут з UEA додав, що всі дикі особини пов’язані між собою і походять від невеликої кількості предків, які пережили демографічну кризу. Це робить популяцію вразливою до інбридингу і генетичних навантажень. Генетичний підбір може пом’якшити ці проблеми, але вимагає обережного підходу, щоб уникнути внесення нових небажаних мутацій.
Учені сподіваються, що їхня робота допоможе відновити популяцію цієї рідкісної великої кішки.
