2144
На знаменитому палеонтологічному місцезнаходженні Ashfall Fossil Beds у Небрасці кісток так званих собак-дробарок поки не знайшли, але ці хижаки залишили інші промовисті сліди. У шарах віком приблизно 12 мільйонів років дослідники бачать їхні відбитки лап, характерні сліди зубів на кістках носорогів, коней і верблюдів, а також копроліти — скам’янілі екскременти — з уламками кістки.
Місце Ashfall виникло внаслідок катастрофи далеко від самої Небраски. Близько 12 мільйонів років тому у сучасному південно-західному Айдахо сталося надзвичайно потужне вулканічне виверження. За оцінкою геологів, воно було приблизно у тисячу разів потужнішим за виверження гори Сент-Геленс 1980 року.
Дрібний попіл рознісся на величезну територію Великих рівнин. У більшій частині північної Небраски його шар становить приблизно 30 сантиметрів, але в районі Ashfall накопичилося від 2,4 до 3 метрів. Це стало пасткою для тварин, які збиралися біля сезонного водопою.
Палеонтологи реконструюють це місце не як постійне озеро, а як заглиблення, де в дощовий сезон збиралася вода, а в сухий період водойма міліла — приблизно як водопої в сучасних саванах. На присутність води вказують рештки ставкових черепах, стебла очеретоподібних рослин та діатомові водорості. Водночас там немає риб і геологічних ознак постійного потоку.
Менші тварини, ймовірно, загинули досить швидко під час випадання попелу. Великі ссавці пережили початковий етап, але поступово втрачали доступ до їжі й вдихали пил, що знову піднімався в повітря. Їхні тіла залишилися на місці й були законсервовані товстим шаром вулканічного матеріалу.
Саме після загибелі великих тварин на сцені, схоже, з’явилися Borophaginae — вимерла гілка псових приблизно вовчого розміру, відома потужними щелепами та здатністю дробити кістки. Їхні сліди збереглися в стародавньому шарі водоростей, а на кістках травоїдних знайдені відбитки зубів, які відповідають цим хижакам.
Ще один доказ — копроліти з кістковими уламками. Це вказує, що невідомі поки за скелетами тварини не просто ходили навколо водопою, а справді поїдали туші. Водночас відсутність їхніх власних кісток створює цікаву картину: можливо, собаки-дробарки пережили основний попелопад, скористалися великою кількістю легкої їжі й залишили район до того, як загинули самі.
Ashfall Fossil Beds досі залишається активним місцем розкопок. Перший скелет там знайшли ще 1971 року, а сьогодні частину скам’янілостей досліджують просто там, де вони лежать, під спеціальною будівлею. Щоліта робота продовжується, а знахідки оцифровують за допомогою тривимірного сканування. Історія собак-дробарок добре показує, чому місцезнаходження ще не вичерпане: іноді поведінку давно зниклої тварини можна відновити навіть без її скелета.
https://phys.org/news/2026-08-tracks-tooth-reveal-bone-dogs.html
