1748
Більше часу перед екранами в ранньому дитинстві може мати наслідки, які стають помітними лише через кілька років. У довготривалому дослідженні 502 дітей найбільш чіткі зв’язки з майбутнім навчанням виявили для екранного часу приблизно у віці одного року та біля початку школи. Діти з більшою експозицією в ці періоди в середньому мали слабші академічні результати у дев’ять років і гіршу робочу пам’ять у 10,5 року.
Команда використала дані когорти Growing Up in Singapore Towards healthy Outcomes, або GUSTO. Ця програма стежить за дітьми й сім’ями протягом багатьох років, збираючи інформацію про здоров’я, розвиток і середовище.
Батьки повідомляли про час перегляду екранів у шість різних вікових періодів від одного до восьми років.
Далі дослідники зіставили ці дані з академічними тестами у дев’ять років і показниками working memory приблизно у 10,5 року.
Робоча пам’ять — це здатність короткочасно утримувати інформацію й одночасно працювати з нею. Вона потрібна, наприклад, щоб запам’ятати кілька умов задачі, виконати послідовність інструкцій або рахувати подумки.
Найсильніші статистичні зв’язки з’явилися не в кожному віці однаково. Особливо чутливими виявилися період немовляти й приблизний момент входження дитини у формальне шкільне навчання.
Вищий екранний час у ці моменти був пов’язаний із нижчими академічними показниками кількома роками пізніше.
Крім окремих вікових «вікон», значення мав і накопичений екранний час протягом дитинства: діти з більшою сумарною експозицією теж у середньому мали слабші результати.
Автори наголошують, що йдеться про асоціацію. Дослідження не доводить, що додаткова година перед екраном безпосередньо спричинила конкретне падіння оцінок.
Сім’ї з більшим екранним часом можуть відрізнятися за режимом сну, рівнем фізичної активності, стресом, освітою батьків і багатьма іншими характеристиками.
Навіть після статистичного врахування частини цих факторів неможливо повністю виключити приховані відмінності.
Дослідники також не оцінювали всі екрани як однаковий досвід. Пасивний перегляд відео, навчальна програма, відеозв’язок із родичами або спільний перегляд із батьками можуть по-різному впливати на розвиток.
Саме тому автори вважають важливим у майбутніх роботах аналізувати не тільки тривалість, а й контент, тип пристрою та участь дорослого.
Результат не дає нового універсального «ліміту хвилин». Він показує, що вік, у якому формується звичка до екранів, може бути не менш важливим, ніж загальна кількість часу.
