Тіласин полював як хитрий засідник, а не як вовк

Хто такий тіласин і чим він відрізнявся від інших хижаків

Тіласин був великим м’ясоїдним сумчастим масою приблизно 10–28 кг. Колись він мешкав на материковій Австралії, у Тасманії та на Новій Гвінеї, але зник з материка і Нової Гвінеї близько 3 500 років тому, а з Тасманії — у 1930-х роках.

Він належав до ряду Dasyuromorphia, куди входять як дрібні комахоїдні види (антехінуси, фаcкогали, дунарти), так і більші хижаки — кволи (Dasyurus) та тасманійські дияволи. У дрібних видів постава нагадує дрібних гризунів, тоді як у більших — більш пряма, подібна до плацентарних ссавців.

Кволи та тасманійські дияволи вважаються одиночними хижаками-засідниками; дияволи до того ж спеціалізуються на падалі. Усі ці сумчасті добре почуваються в складному, «тривимірному» середовищі та, на відміну від багатьох плацентарних хижаків, під час швидкого бігу частіше використовують стрибкові (bounding) алюрі, а не галоп.

За будовою черепа та скелета тіласина раніше порівнювали то з собакою, то з кішкою, через що закріпилися назви «сумчастий вовк» і «тасманійський тигр». Нове дослідження перевіряє, наскільки ці образи відповідають його реальному стилю полювання.

Як вивчали ходу хижаків

Команда під керівництвом Крістофера Клементе (Christofer Clemente) з Університету Соншайн-Кост застосувала метод геометричної морфометрії, щоб описати рухи 48 видів хижих ссавців — від домашніх котів і гієн до вовків і тасманійських дияволів.

Вчені оцифрували 115 відеозаписаних кроків, покадрово відстежуючи 19 анатомічних орієнтирів на тілі тварин. На основі цих даних вони побудували математичний «простір форм», який описує, як змінюється постава під час одного кроку.

Кожен вид віднесли до однієї з п’яти груп за стратегією полювання: мурахоїди, опортуністичні «борці», великі «борці», опортуністичні мисливці-засідники та соціальні мисливці. Класифікація враховувала дистанцію переслідування, розмір здобичі та соціальність.

Потім дослідники перевірили, наскільки ці екологічні категорії узгоджуються з формою руху, з урахуванням маси тіла, типу алюрів і еволюційної спорідненості видів.

Архівні кадри тіласина і неочікуваний результат

Для тіласина вчені використали рідкісні історичні відео останнього живого екземпляра в зоопарку Боморіс у Гобарті. З цих кадрів вони виміряли його ходу та порівняли з «підписами руху» сучасних видів.

У різних статистичних моделях хода тіласина найбільше нагадувала опортуністичних мисливців-засідників. Водночас за загальною поставою він частково збігався з мурахоїдами, що підкреслює його своєрідну біомеханіку.

За словами дослідників, це робить тіласина ближчим до лисиці, шакала чи койота, ніж до тигра або вовка, які більше покладаються на силове «боротьбове» захоплення здобичі чи тривале переслідування.

Автори також відзначають, що екологія полювання добре відбивається в тому, як рухаються хижаки, особливо під час швидких, «високопродуктивних» алюрів, пов’язаних з розгоном, маневруванням і безпосереднім захопленням здобичі. Водночас повільна хода сильніше зумовлена еволюційною історією виду, але все ж зберігає інформацію про стиль полювання.

Що це означає для розуміння вимерлого хижака

Результати свідчать, що тіласин, ймовірно, не був спеціалізованим переслідувачем великої здобичі, якого часто уявляють за аналогією з вовками. Натомість він, скоріше, користувався можливістю напасти з відносно невеликої дистанції, поєднуючи засідку, маневрування та короткий ривок.

Дослідження також показує, що навіть за відсутності живих тварин архівні відео та сучасні методи біомеханічного аналізу дозволяють відновлювати поведінку вимерлих видів. Це відкриває шлях до точнішого розуміння екології інших зниклих хижаків.

Робота опублікована в журналі BMC Ecology and Evolution. Для зацікавлених темою існують також відеоматеріали з реконструкціями рухів тіласина, доступні на популярних наукових каналах.

Тіласин полював як хитрий засідник, а не як вовк з’явилася спочатку на Цікавості.

cikavosti.com