1830
Тривале перебування в космосі змінює не лише м’язи, кістки й внутрішні органи людини, а й такий, здавалося б, дрібний елемент, як нижні повіки. Міжнародна команда медиків проаналізувала знімки астронавтів NASA і виявила, що в умовах мікрогравітації їхні нижні повіки помітно піднімаються, наближаючись до рогівки. Про це йдеться в роботі, опублікованій у журналі Eye & ENT Research, на яку звертає увагу видання Universe Today.
Що саме відбувається з повіками в космосі
Дослідники з Медичної школи Західносіднейського університету (Western Sydney University) в Австралії, Центру космічної медицини та екстремальних середовищ у Берліні, Національного офтальмологічного центру Aotearoa New Zealand, Університету Отаго та медичного центру Університету Саарландів вивчали, як мікрогравітація впливає на положення повік і брів.
У статті під назвою «The effect of short-term microgravity and hypergravity on eyelid and brow position» вони зосередилися на явищі, яке називають «реверсний птоз» — це стан, коли нижня повіка розташовується аномально високо й частково закриває нижній край рогівки.
Команда проаналізувала 115 фотографій 13 астронавтів NASA. Вони вимірювали відстань від центру рогівки до краю нижньої повіки (показник MRD2) і з’ясували, що в середньому ця відстань зменшувалася на 1 мм.
Фактично всі астронавти, чиї знімки вивчали, демонстрували ознаки реверсного птозу, а в 62% випадків зміни перевищували 1 мм. Подібні результати раніше спостерігали й після короткочасних параболічних польотів, тож дослідники вважають, що ефект виникає швидко і зберігається під час довших місій.
Такі зміни викликають занепокоєння, адже реверсний птоз може впливати на форму рогівки, звужувати поле зору та погіршувати гостроту зору.
Можливі причини: рідина та еластичні тканини
Щоб пояснити підйом нижніх повік, автори запропонували два основні механізми.
Перший пов’язаний із так званим краніальним (cephalad) перерозподілом рідини. У мікрогравітації приблизно 2 літри рідини зміщуються у напрямку голови. Близько 50 мл з цього об’єму перерозподіляється в тканинах голови та шиї, що призводить до набряку ділянки навколо краю повіки (претарзальної зони) й буквально «підштовхує» нижню повіку вгору.
Другий можливий механізм — еластичний «відскок» м’яких тканин обличчя. На Землі гравітація постійно тягне їх донизу, але в невагомості цей тиск зникає, і еластичні сили прагнуть мінімізувати натяг, зміщуючи тканини вгору. Це також може сприяти підняттю нижніх повік.
Зміни, зафіксовані в астронавтів на Міжнародній космічній станції, виявилися подібними до тих, що спостерігали під час параболічних польотів, і узгоджуються з повідомленнями про набряки навколо очей протягом усього польоту.
Що це означає для майбутніх місій
Автори підкреслюють, що їхня робота поки що не встановлює прямого зв’язку між мікрогравітацією та зоровими симптомами, які відчувають близько 30% астронавтів. Однак результати вказують на те, що зміни положення нижніх повік можуть бути частиною ширшого комплексу змін з боку очей у космосі.
На думку дослідників, наступні роботи мають включати стандартизовані протоколи візуалізації, щоб точніше з’ясувати механізми цих змін і можливі наслідки для здоров’я під час тривалих місій до Місяця, Марса та ще дальших об’єктів.
Розуміння того, як навіть невеликі анатомічні деталі реагують на мікрогравітацію, допоможе краще готувати астронавтів до довготривалих польотів і розробляти заходи для збереження їхнього зору в умовах космосу.
Мікрогравітація піднімає нижні повіки астронавтів у космосі з’явилася спочатку на Цікавості.
