Двоє нейробіологів із Великої Британії та Швеції стверджують, що джмелі виявляють риси справжнього інтелекту: розв’язують нові задачі, навчаються соціально та навіть передають щось подібне до настрою. На їхню думку, детальне картування мозку джмелів може показати, що мінімально потрібно нервовій системі, аби підтримувати інтелект. Про це йдеться в коментарі, опублікованому в журналі Science, який описує низку вже виконаних експериментів, на які посилається матеріал Sci.News.

Автори роботи, Ларс Чітка (Lars Chittka) з Лондонського університету королеви Марії та Стенлі Гайнце (Stanley Heinze) з Лундського університету, нагадують, що інтелект тварин зазвичай визначають як здатність змінювати поведінку й адаптуватися до нових ситуацій за допомогою мислення, а не лише інстинкту чи простого проб і помилок.
Такі здібності вивчають через явища планування, соціального навчання, гнучкого прийняття рішень, абстракції та епізодоподібної пам’яті. Хоча дослідження когніції джмелів охоплюють не всі ці сфери, вони показують кілька ключових компонентів складного мислення в тварини з дуже компактною нервовою системою.
Як джмелі розв’язують задачі та вчаться одне в одного
В одному з описаних експериментів джмелів помістили в контейнер із низькою стелею, де вони не могли нормально літати й були змушені пересуватися пішки. Штучні «квіти» з нектаром закріпили на нижньому боці «стелі», поза безпосередньою досяжністю комах.
Щоб дістатися до нектару, джмелі навчалися перекочувати кульку під цією квіткою та залазити на неї. Ба більше, вони могли спрямовувати кульку в бік цільової позиції, навіть коли ціль уже не була видимою. Дослідники порівняли це з класичним тестом на шимпанзе, які складають коробки, щоб дістатися до банана, підвішеного під стелею.
На думку Чітки та Гайнце, такі результати свідчать про цілеспрямоване розв’язання задачі: джмелі гнучко комбінують раніше набуті знання, щоб подолати виклик, з яким раніше не стикалися.
Ще один блок дослідів показав роль соціального навчання. У тестах із «головоломками» джмелям потрібно було послідовно посунути кілька засувок на коробочці, щоби дістатися до нектару. Нетрained комахи, які спостерігали за досвідченими «демонстраторами», згодом самі могли виконати послідовність дій.
Жоден джміль не впорався із завданням, якщо не мав змоги спостерігати за іншими. Автори наголошують: настільки складна поведінка, що передається соціально й не виникає лише завдяки індивідуальному навчанню, до цього була достовірно показана лише у людей та шимпанзе.
Оптимізм, емоційна «зараза» та особливості мозку джмелів
Не менш показовими виявилися експерименти зі станами, подібними до настрою. Джмелі, які несподівано отримували винагороду, потім сприймали неоднозначний стимул як більш імовірно винагородний. Дослідники тлумачать це як оптимізмоподібний стан — аналог «склянки наполовину повної» в тестах на ссавцях.
Ще цікавіше, що цей ефект міг передаватися іншим. Джмелі, які спостерігали через прозору перегородку за «оптимістичними» сусідами по гнізду, демонстрували такий самий зсув у бік очікування винагороди. Передача відбувалася лише через візуальну інформацію, без обміну їжею чи хімічних сигналів.
На думку вчених, це вказує на емоційну «заразність» у цих комах. Такі явища зазвичай розглядають як одну з ознак складніших емоційних процесів.
Джмелі мають низку особливостей мозку, які можуть пояснювати їхні когнітивні можливості. Серед них — асоціативна пам’ять, що узагальнюється на різні типи сенсорних сигналів, робоча пам’ять достатнього обсягу, щоб утримувати кілька паралельних слідів, а також нервові ланцюги, які змінюються залежно від контексту.
Асоціативні спогади формуються в так званому грибоподібному тілі — регіоні мозку комах, де нейрони Кеньйона кодують сенсорну інформацію. Архітектура цієї ділянки загалом схожа в різних видах, але в джмеля таких нейронів приблизно у 50 разів більше, ніж у плодової мушки дрозофіли.
Це дає змогу зберігати набагато більше окремих спогадів, не допускаючи їхнього взаємного «накладання». Крім того, джмелі, схоже, мають розвиненішу хімічну сигналізацію в мозку, особливо за участі нейропептидів, що може дозволяти їм кодувати ширший спектр внутрішніх станів.
Інша важлива ділянка — центральний комплекс, який відповідає за вибір дій. У джмелів він за структурою подібний до такого у дрозофіли, але доповнений додатковими ланцюгами, здатними зберігати одразу багато навігаційних векторів. Це може пояснювати, як джмелі знаходять ефективні маршрути між кількома джерелами їжі.
Навіщо вченим повний конектом мозку джмеля
Нейробіологи вже створили повний конектом — детальну схему з’єднань — мозку плодової мушки, що містить близько 140 000 нейронів. Триває робота над картуванням окремих ділянок мозку трьох видів бджіл, серед них і джмелів.
Поки що на рівні синапсів детально описано лише кілька регіонів мозку джмеля, але темпи розвитку технологій дають підстави вважати, що повний конектом може з’явитися протягом приблизно наступного десятиліття.
Чітка й Гайнце припускають, що еволюції, можливо, не довелося вигадувати для джмелів «з нуля» нові алгоритми. Натомість могла відбутися переважно «нарощувальна» зміна: збільшення обсягу й складності давніх комахоподібних схем, яке дозволило досягти вищого рівня когніції.
Якщо будуть доступні конектоми різних видів з добре вивченими когнітивними здібностями, стане легше пов’язувати конкретні особливості нервових схем із поведінкою. Автори вважають, що, подібно до того як птахи й ссавці незалежно виробили різні «нейронні рішення» для подібних когнітивних завдань, у комах також може існувати кілька шляхів до схожих розумових можливостей.
У підсумку це може виявити як спільні, так і унікальні принципи, що формують інтелект різних тварин. Частина таких принципів, за оцінкою дослідників, може виявитися спільною для як хребетних, так і безхребетних.
Джмелі демонструють ознаки справжнього інтелекту з’явилася спочатку на Цікавості.

2927