
Історія появи кисню на Землі, ймовірно, відбувалася не так, як вважали раніше. Нове дослідження свідчить, що атмосфера та океани насичувалися цим газом не одночасно: глибинні води відставали на сотні мільйонів років. Це може змінити уявлення про умови, у яких виникало й розвивалося складне життя.
Протягом перших мільярдів років існування Землі вільного кисню в її атмосфері майже не було. Геохіміки з Чендуйського технологічного університету припускають, що вчені могли помилково визначати час ключових етапів насичення атмосфери киснем, спираючись на давні дані про хімію океанів.
Справа в тому, що склад морської води залежить не лише від атмосфери. На нього також впливають поживні речовини, біологічна активність, океанічні течії та форма морських басейнів. Через це хімічні сліди в породах не завжди точно відображають стан повітря.
Три великі етапи зростання кисню
Замість традиційних показників дослідники проаналізували ізотопний склад кисню в сульфатах, збережених в осадових породах. Атмосферні реакції за участю кисню, озону та вуглекислого газу створюють характерний дефіцит ізотопу кисню-17, і цей сигнал може зберігатися в сульфатах, що утворюються під час вивітрювання сульфідних мінералів.
За результатами аналізу, перше масштабне зростання кисню, Велика киснева подія, відбулося приблизно 2,4–2,1 млрд років тому. Тоді його концентрація піднялася з менш ніж мільйонної частки сучасного рівня приблизно до 0,1–10%.
Наступні два етапи, за оцінкою авторів, припали на періоди 1,3–1,0 млрд років тому та 440–410 млн років тому. Це раніше, ніж передбачали деякі традиційні реконструкції. Відомі раніше кисневі події неопротерозою та палеозою, на думку дослідників, могли відображати не безпосереднє зростання кисню в атмосфері, а запізнілу реакцію океанів. За їхніми оцінками, затримка становила приблизно 200 млн років в одному випадку та 30 млн років в іншому.
Океани могли поглинати атмосферний кисень
Навіть після цих змін кисню на Землі залишалося небагато. Згідно з моделями, заснованими на ізотопних даних, у середині протерозою його концентрація в атмосфері становила лише 0,1–1% від сучасної.
Важливу роль відігравала й хімія океанів. Коли кисень потрапляв у морську воду, багату на органічний вуглець і сульфіди, він вступав у реакції та витрачався, і це могло навіть знижувати його концентрацію в атмосфері. Отже, деякі геологічні ознаки, які раніше трактували як свідчення зростання кисню, насправді могли вказувати на його спад.
Кисень також поширювався океанами нерівномірно. Фотосинтезувальні мікроорганізми створювали локальні зони з підвищеною концентрацією газу ще близько 3 млрд років тому або раніше, проте внутрішні частини океанів залишалися недостатньо насиченими киснем набагато довше. За оцінкою авторів, повніше насичення океанічних глибин відбулося лише приблизно 410 млн років тому.
Поступове зростання концентрації кисню створювало умови для появи нових екологічних ніш. У міру зміни атмосфери та океанів організми, залежні від кисню, отримували більше можливостей для розвитку. Після третього великого атмосферного підйому його доступність могла сприяти появі більших організмів, активного хижацтва та освоєнню глибших вод.
Водночас дослідники наголошують на обмеженнях роботи. Ізотопні дані не дають змоги точно відтворити всі короткочасні зміни, концентрація кисню після 1 млрд років тому залишається недостатньо визначеною, а деякі додаткові етапи його зростання могли залишитися непоміченими.
Результати підкреслюють: перетворення Землі на планету з кисневою атмосферою було тривалим і нерівномірним процесом. Для розвитку складного життя важливим було не лише накопичення кисню в повітрі, а й те, скільки часу знадобилося, щоб він дістався океанічних глибин.
Джерело: portaltele.com.ua

2909