2855
Уявіть, що ви прийшли до лікаря зі скаргою на біль у животі, а він пояснює, що ваша матка блукає тілом і виділяє випари, небезпечні для мозку. Звучить як фантастика після фільму жахів, але саме такий діагноз, істерія, у 18–19 століттях ледь не масово ставили жінкам. Сьогодні медики зазначають, що за ним ховалися десятки інших хвороб, а також спроби «вилікувати» тих, хто не вписувався в рамки суспільства.
Подекуди жінки й досі стикаються з труднощами під час діагностики окремих захворювань через упередження щодо статі. Тож цей текст про діагноз, який довгий час був «універсальною відповіддю».
Чи діагностували б істерію вам? Щоб це з’ясувати, ми створили тест. Але навіть за позитивного результату не варто поспішати телефонувати в «швидку» з проханням поставити матку на місце. Докладніше про це далі.
Від блукаючої матки до нервової системи
Вперше про істерію заговорили ще в Давній Греції. Тогочасні лікарі вважали, що через неможливість зачати дитину матка починає блукати тілом і провокує різні хвороби, зокрема психічні.
Спočатку діагноз вважали притаманним лише жінкам. Причиною називали не лише схильну до мандрівок матку, а й буцімто властиві жіноцтву дратівливість і лінь. У 20 столітті, після Першої світової війни, істерію почали пов’язувати з мозком, а не з репродуктивною системою, і відтоді діагностувати її стали також чоловікам.
Основним способом лікування було заміжжя. Одну з причин хвороби вбачали в незадоволеності сексуальним життям, його браку або навіть пережитому сексуальному насильстві. Незаміжніх дівчат тому «лікували» шлюбом, заміжнім радили народити дитину, а жінкам, які вже мали дітей, пропонували химерні процедури з запахами. Біля піхви розміщували щось приємно пахуче, аби «заманити» матку назад, а до носа підносили їдкі різкі запахи, щоб відігнати орган від мозку.
Паралельно лікарі випробовували й інші методи: від гіпнозу до видалення клітора чи матки. Лише в 19 столітті, після низки розтинів, науковці визнали, що матки жінок, яким діагностували істерію, не мають жодних аномалій чи відхилень. Саме тоді погляд на хворобу почав змінюватися.
Коли істерія перестала бути діагнозом
Поступово популярності набули інші пояснення. Винуватицею всіх бід дедалі частіше називали не матку, а нервову систему. Щоправда, ставлення до пацієнток від цього не стало справедливішим. Радше змінився спосіб пояснювати те, що лікарі не могли або не хотіли зрозуміти.
Наприкінці 19 століття французький невролог і психіатр Жан-Мартен Шарко демонстрував пацієнток з істерією перед аудиторіями студентів і лікарів. Напади, конвульсії та інші прояви хвороби ставали предметом публічних лекцій. Шарко наполягав, що істерія — це неврози, і лікувати їх варто гіпнозом.
Лише у 20 столітті істерію почали діагностувати чоловікам. Насправді ж під цим ярликом ховали депресію, тривожні розлади, епілепсію, ПТСР, хронічний біль, гормональні порушення, наслідки насильства тощо. У 50–80-х роках лікарі поступово почали це розуміти, і діагноз ставили вкрай рідко. У 1980 році істерію виключили зі списку психічних розладів.
Істерія зникла з медичної практики не через раптове «одужання» пацієнток, а через зміну підходу до діагностики. Симптоми, які раніше об’єднували під одним терміном, почали розділяти й пояснювати окремо: неврологічні стани, психічні розлади, гормональні зміни, наслідки стресу чи травматичного досвіду. Це не зробило медицину ідеально точною, але змінило логіку: замість одного універсального пояснення з’явилася спроба шукати конкретну причину конкретного стану.
Історія цього діагнозу важлива не лише як приклад минулої помилки. Вона показує, як легко медичні уявлення переплітаються із соціальними упередженнями і як діагнози іноді описують не тільки тіло, а й уявлення суспільства про те, яким це тіло має бути.
Сьогодні істерії як діагнозу не існує, але питання уважності до скарг пацієнтів, особливо складних і неочевидних, залишається актуальним. Історія цього терміна радше нагадування: іноді найбільший ризик полягає не в незнанні, а в надмірній упевненості, що причина вже відома.
Цей матеріал створено в межах проєкту Інституту масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Джерело: rubryka.com
