2747
У Львові попрощаються з трьома військовими, які загинули на війні. Про це повідомляє Львівська міська рада, яка оприлюднила порядок прощання та поховання.
Порядок прощання та поховання
Чин похорону відбудеться o 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла.
О 11:40 відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Олександра Кухлевського поховають на полі почесних поховань №87 Личаківського цвинтаря, що на вулиці Пасічній. Валентина Максимця та Анатолія Гуменного поховають на Голосківському цвинтарі, на полях №34-В та №36-А відповідно.
Про загиблих військових
Олександр Кухлевський (31.03.1989 — 12.05.2024) був львів’янином. Навчався у середній загальноосвітній школі №23 міста Львова та в приватному закладі «Ліцей „Відродження“». Проходив строкову військову службу, працював експедитором у Приватному акціонерному товаристві «Концерн Хлібпром».
За словами рідних, Олександр був позитивною, товариською та життєрадісною людиною. Він вирізнявся відповідальністю та готовністю завжди прийти на допомогу. Захоплювався спортом, зокрема футболом і брейкдансом, любив комп’ютерні ігри. Цікавився технікою, охоче ремонтував електричні прилади й умів полагодити майже будь-яку річ.
З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів Олександр став на захист Батьківщини. Він боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Південно-Слобожанському напрямку у складі 4-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Після нього залишилися мати, дружина, брат, бабуся та родина.
Валентин Максимець (12.08.1997 — 28.10.2026) був львів’янином.
Навчався у середній загальноосвітній школі № 54 міста Львова, згодом у комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівське вище професійне училище комп’ютерних технологій та будівництва» та у відокремленому підрозділі «Львівська філія Київського національного університету культури і мистецтв». Працював водієм, займався приватними пасажирськими перевезеннями.
За словами рідних, Валентин був життєрадісною, доброю, щирою та позитивною людиною. Він вирізнявся цілеспрямованістю, старанністю та відповідальним ставленням до будь-якої справи. Професійно займався страйкболом, захоплювався скелелазінням і любив активний відпочинок на природі.
У 2026 році Валентин став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Він боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Північно-Слобожанському та Дніпропетровському напрямках у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. У нього залишилися батьки, дружина та родина.
Анатолій Гуменний (08.07.1966 — 01.11.2026) був львів’янином.
Навчався у середній загальноосвітній школі №4 з поглибленим вивченням англійської мови, а згодом у Ризькому вищому військовому авіаційному інженерному училищі.
Понад 23 роки він присвятив військовій службі у Збройних Силах України. Брав участь у миротворчій місії Організації Об’єднаних Націй в Анголі.
За словами рідних, Анатолій був щирою, доброю, товариською та оптимістичною людиною. Він вирізнявся відповідальністю, турботливістю та відданістю своїм переконанням. Був справжнім патріотом, безмежно любив свою родину та Батьківщину. Захоплювався риболовлею, любив відпочивати на природі та збирати гриби. Був учасником АТО.
З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів Анатолій продовжив боронити територіальну цілісність і суверенітет України на Донецькому, Дніпропетровському та Південно-Слобожанському напрямках. Він служив у складі Інтернаціонального легіону оборони України Сухопутних військ Збройних Сил України та 703-ї окремої бригади підтримки Інженерних військ Збройних Сил України. В Анатолія Гуменного залишилися дружина, син, донька та родина.
Джерело: www.nta.ua
