2744
Археологи дослідили рідкісний античний перстень із сердоліком, на якому вирізьблено сцену, ймовірно, із сатирської п’єси давньогрецького театру. Персонажі зображені без театральних масок, що може свідчити про саму виставу, а не її репетицію. Результати дослідження опублікували в журналі Cedrus.
Arslan & Bulut / Cedrus
Що зобразили на мініатюрному камені
Авторами роботи стали Меліх Арслан та Ахмет Емірхан Булут. Вони вивчили сердолік із колекції Гає Чармикли, яка зберігається в Етнографічному музеї Анкари, та датували прикрасу першою половиною I століття до нашої ери. Композиція має розмір 13 × 11 мм. Сердолік червонуватого відтінку закріплений у залізній оправі, яку частково зруйнувала корозія. На камені є дві тонкі тріщини, але всі елементи різьблення збереглися.
У центрі сидить чоловік у довгому хітоні та плащі. Він тримає складену письмову табличку (диптих або дельтос) і читає її. Дослідники припускають, що це поет або драматург. Перед ним стоїть персонаж, який спирається ногою на камінь, імовірно корифей, керівник хору сатирів. Інші фігури впізнаються за рогами, хвостами та вигнутими палицями на плечах, які є характерними атрибутами сатирів, супутників бога Діоніса.
Ліворуч від групи вирізьблена бородата герма Діоніса. У давньогрецькому мистецтві такі зображення поєднували голову або бюст із квадратною колоною. Їх використовували, зокрема, для оформлення театрального простору. На думку авторів дослідження, герма пов’язує сцену з богом вина та театру.
Позаду неї розташована значно менша жіноча постать із довгим волоссям та витягнутими в сторони руками. Арслан і Булут припускають, що це може бути Талія, одна з дев’яти муз грецької міфології, покровителька комедії та легкої поезії. Однозначно встановити особу жінки поки не вдалося.
Чому зображення вважають незвичайним
Для створення композиції майстер використав техніку інталіо, тобто заглибленого різьблення на поверхні дорогоцінного каменю. Під час аналізу дослідники виявили сліди заокруглених свердел, якими формували тіла персонажів. Складки одягу обробляли абразивними кругами різної товщини, а носи зображували за допомогою невеликих круглих отворів.
Техніка обробки, форма каменю та матеріал оправи допомогли визначити приблизний час виготовлення. Прикрасу віднесли до пізньоелліністичного — ранньоримського періоду, найімовірніше до першої половини I століття до нашої ери.
Арслан і Булут порівняли перстень з іншими античними виробами із театральними сценами. Серед них три персні з колекції Британського музею та прикраса з Національного музею старожитностей у Лейдені (Нідерланди). На них поет або драматург читає текст, а актори тримають маски над головами або підносять їх до обличчя, що вказує на репетицію вистави. На сердоліку з колекції Чармикли масок немає, тож дослідники припускають, що майстер міг зобразити саму постановку або її сюжет. За оцінкою авторів, серед відомих античних різьблених каменів аналогів такого способу зображення театральної сцени поки немає.
Як сатирські п’єси були пов’язані з давньогрецьким театром
Сатирські п’єси становили окремий жанр давньогрецької драматургії. У них поєднувалися трагічні сюжети та комічні елементи, а центральною особливістю був хор сатирів. В Афінах цей жанр поширився у V столітті до нашої ери. Сатирську п’єсу зазвичай ставили останньою в театральній тетралогії, після трьох трагедій.
Одним із найвідоміших ранніх представників жанру був драматург Пратін. Приблизно 520 року до нашої ери він запровадив сатирські п’єси в афінську театральну традицію. До наших днів повністю зберігся лише один твір цього жанру, «Кіклоп» Евріпіда.
British Museum / Arslan & Bulut / Cedrus
В елліністичний і римський періоди сатирські п’єси поступово втратили статус обов’язкової частини театральних програм і перетворилися на самостійні вистави та змагання. Про окремі конкурси свідчать написи, знайдені в Афродісіаді. Вони підтверджують існування змагань із сатирського танцю за часів Римської імперії.
Кому міг належати перстень
Точне походження прикраси залишається невідомим. Її не виявили під час контрольованих археологічних розкопок, тому немає інформації про первісне місце знахідки та обставини, за яких перстень потрапив до музейної колекції. Згідно з музейними записами, його могли придбати поблизу Сард у Західній Анатолії, однак підтвердити цю версію неможливо.
British Museum / Arslan & Bulut / Cedrus
Арслан і Булут припускають, що власником міг бути професійний театральний артист або людина, яка цікавилася сценічним мистецтвом. Зображення могло позначати професійну належність власника, відображати його мистецькі уподобання або вказувати на соціальний статус. Водночас різьблення не дає змоги встановити конкретного власника чи його професію.
Попри пошкодження оправи, сердолік зберіг майже всі деталі композиції. Дослідники розглядають прикрасу як рідкісне свідчення того, як театральне мистецтво давньої Греції відображалося в особистих речах.
Джерело: zn.ua
