1857
Рідкісні місячні метеорити — уламки поверхні Місяця, вибиті ударами й викинуті в навколоземну або навколосонячну орбіту — часто виглядають як непримітні камені. Але для планетологів це надзвичайно цінний матеріал: вони відкривають вікно в найдавнішу історію Місяця і можуть заповнити прогалини, які залишилися після пілотованих і автоматичних місій, пише Universe Today.
На відміну від зразків, привезених космічними апаратами з кількох конкретних місць, метеорити, за оцінками дослідників, походять практично з усієї поверхні Місяця, включно з його зворотним боком. Саме тому вони в певному сенсі надають навіть ціннішу наукову інформацію, ніж сотні кілограмів порід, які вже є в лабораторіях.
Чому метеоритів так мало, попри постійний «дощ» уламків
Станом на сьогодні підтверджено лише 835 місячних метеоритів — це приблизно 0,7% від усіх метеоритів, що падають на Землю. Водночас найчистіші й найменш змінені зразки місячних порід досі доставляють саме космічні місії.
Три радянські апарати програми «Луна» разом повернули близько 300 г ґрунту, а китайські місії «Чан’е‑5» і «Чан’е‑6» — приблизно 3,7 кг. Шість експедицій Apollo зібрали близько 382 кг зразків. Однак, як наголошує Ренді Коротев (Randy Korotev), почесний науковий співробітник кафедри наук про Землю, довкілля й планети Університету Вашингтона в Сент‑Луїсі, саме метеорити дають більш репрезентативну вибірку всієї Місячної кулі.
За оцінками Вернадського інституту в Москві, щороку на поверхню Землі падають «кілька десятків або кілька сотень кілограмів» місячних порід. Частина уламків, що обертаються навколо Землі, досягає поверхні за період від кількох років до десятків тисяч років. Ті, що вийшли на орбіту навколо Сонця, можуть зіткнутися із Землею навіть через десятки мільйонів років після відриву від Місяця.
Де шукають місячні метеорити
Більшість відомих місячних метеоритів знайшли в Антарктиді, Омані та пустелях Північно‑Західної Африки; окремі зразки — в пустелях Австралії та Ботсвани. Пояснення просте: крижані поля Антарктиди та сухі рівнини пустель створюють контрастний фон, на якому темні камені легко помітити.
Перші ідентифіковані місячні метеорити — Yamato‑791197 і Yamato‑793169 — зібрала в 1979 році японська програма пошуку метеоритів в Антарктиді. Вони стали відправною точкою для систематичного вивчення таких уламків.
Коротев зазначає, що метеорити надходять із майже випадково розподілених ділянок поверхні Місяця. Водночас точне місце їхнього походження для кожного окремого каменя залишається невідомим — це одна з головних наукових загадок.
Чому Apollo дав «аномальну» картину Місяця
На думку Коротева, наше уявлення про Місяць було б зовсім іншим, якби спершу вивчали саме метеорити, а не зразки Apollo. Під час вибору місць посадки в 1960‑х роках у розпорядженні інженерів і вчених були лише чорно‑білі орбітальні фотографії. Даних про мінеральний склад чи хімічну будову з орбіти тоді ще не існувало.
Сьогодні відомо, що всі місії Apollo, а також китайська «Чан’е‑5» працювали в геохімічно нетиповому регіоні на видимому боці Місяця — так званій провінції Procellarum KREEP Terrane. Абревіатура KREEP означає збагачення калієм (K), рідкісноземельними елементами (REE) та фосфором (P). Крім того, місії Apollo 14–17 відбирали зразки поблизу басейну Імбрій — великої темної лавової рівнини, що займає значну частину північно‑західного квадранта Місяця.
Усе це означає, що зібрані Apollo породи відображають дуже специфічну, «аномальну» ділянку Місяця, а не його середню будову. Коротев нагадує, що програма Apollo насамперед була політичним проєктом, а не суто науковою експедицією, і вченим доводилося переконувати NASA в необхідності систематичного збору зразків.
Нерозв’язані загадки місячної кори
Одне з ключових відкритих питань — як сформувалася кора місячних материків, або височин. Досі незрозуміло, чи утворилася кора на ближньому й зворотному боці Місяця однаковими процесами.
Професорка планетарних і місячних наук Кетрін Джой (Katherine Joy) з Манчестерського університету вважає, що метеорити відіграють тут центральну роль. Вони можуть містити уламки дуже давньої кори, зокрема й ті, що, ймовірно, походять зі зворотного боку Місяця. Аналіз хімічного складу й віку таких зразків дає змогу перевіряти гіпотезу про місячний магматичний океан — глобальний шар розплавленої породи, який, за припущеннями, вкривав Місяць на сотні кілометрів углиб на ранніх етапах його історії.
Водночас кожен метеорит — це лише фрагмент великої картини. Джой порівнює ситуацію з пазлом, у якому бракує центральних деталей: камінь розповідає «неймовірну історію» минулого Місяця, але без точного знання місця його походження ця історія залишається неповною.
Що вчені найбільше хочуть знайти
На думку Джой, справжнім проривом було б виявити зразок із геохімічно унікального регіону, наприклад, сильно еволюціонованої магматичної області на кшталт району кратера Арістарх. Не менш цінним був би метеорит, що містить великі фрагменти мантії Місяця.
Такі породи дозволили б значно краще зрозуміти внутрішню будову супутника та його теплову історію — як він охолоджувався, як кристалізувався магматичний океан і як формувалися різні шари кори й мантії. Поки що ж місячні метеорити залишаються рідкісними, але надзвичайно інформативними «посланцями» з усіх куточків Місяця, які поступово доповнюють картину його еволюції.
Метеорити з Місяця розкривають прогалини в його еволюції з’явилася спочатку на Цікавості.
