4129
Собаки здатні знаходити окремі слова у безперервному потоці людської мови за допомогою механізму, який раніше вважали характерним насамперед для людей. Нове дослідження показало, що мозок тварин особливо чутливо реагує на приголосні звуки й використовує їх як важливі орієнтири для розпізнавання структури слова.
Науковців цікавила так звана перевага приголосних — властивість мовної системи сильніше спиратися на приголосні, ніж на голосні, коли потрібно визначити межі слів і відрізнити одне слово від іншого. У людей така особливість добре відома, але дотепер не було зрозуміло, наскільки вона може виникати в інших видів.
У дослідженні взяли участь 20 людей і 20 домашніх собак. Учасникам давали слухати спеціально створені звукові послідовності, в яких структура могла визначатися або приголосними, або голосними. Паралельно вчені стежили за мозковою активністю й аналізували, як нервова система реагує на закономірності в потоці звуків.
Результати виявилися несподіваними. І люди, і собаки краще розпізнавали структуру тоді, коли вона визначалася приголосними. У собак при цьому активність мозку синхронізувалася з ритмом окремих слів подібно до того, як це відбувалося у людей.
Співавторка дослідження Кінга Г. Тот назвала результати першим доказом того, що перевага приголосних може формуватися і в мозку іншого виду. Особливо цікаво, що раніше подібну особливість не фіксували навіть у приматів, які еволюційно ближчі до людини.
Дослідники також перевірили, чи залежить ця здатність від раннього життєвого досвіду. Частина собак із дитинства жила в родинах і постійно чула людську мову, тоді як інші спочатку росли на вулиці або в притулках.
Попри різницю в перших місяцях життя, обидві групи продемонстрували виражену перевагу приголосних. Це дозволяє припустити, що для формування такого способу обробки мовлення може бути достатньо регулярного тривалого контакту з людською мовою.
Першою авторкою роботи Богларкою Морваї та її колегами розглядалася інша можливість: якщо перевага приголосних є наслідком унікальної людської мовної системи, то собаки не повинні були б демонструвати аналогічну реакцію навіть після багатьох років життя поряд із людьми.
Отримані результати ставлять це припущення під сумнів. Аттіла Андікс з Університету Етвеша Лоранда вважає, що звичайне багаторазове прослуховування людського мовлення може поступово перебудовувати механізми обробки звуку в мозку тварини.
Водночас можливості людей і собак не виявилися однаковими. Люди могли знаходити закономірності й тоді, коли структура визначалася голосними, хоча робили це гірше, ніж із приголосними. У собак така гнучкість була менш вираженою.
Дослідження не означає, що собаки розуміють мову так само, як люди. Але воно показує, що тривале життя поряд із людиною могло сформувати в їхньому мозку тонкі механізми аналізу мовленнєвого потоку, які раніше вважали значно більш специфічними для нашого виду.
