455
Ідея ходити по воді без жодних хитрощів — без гігантських поплавців, без гідроциклів, без сторонньої допомоги — здається чимось із розряду біблійних сюжетів. Але автор каналу JLaservideo вирішив, що раз над цим уже кілька тисячоліть б’ються винахідники (навіть сам Леонардо да Вінчі свого часу патентував подібний пристрій), то чому б не спробувати ще раз — тільки вже з технологіями XXI століття.
Головне правило, яке блогер поставив собі одразу: жодних велетенських понтонів під ногами. Бо це вже не взуття для ходьби по воді, а звичайний човен, тільки замаскований. Справжня магія, за його словами, у тому, щоб виглядати як людина, яка просто йде поверхнею води — без жодного трюку.
Спочатку — теорія, підказана природою
Щоб зрозуміти механіку процесу, автор звернувся до ящірки-василіска — тієї самої, яку часто називають «ящіркою Ісуса» за здатність бігати по водній поверхні. Секрет цих істот у потужних задніх лапах, які з величезною силою штовхають воду вниз, створюючи достатню підйомну силу, щоб утримати тіло над поверхнею.
«По суті, ходьба по воді — це доволі проста штука: треба якось відштовхувати достатньо води вниз, щоб утриматися нагорі. Купа тварин так і роблять постійно», — пояснює автор.
На жаль, сама ящірка ділитися секретами відмовилася — вона використовує цю здатність суто як механізм захисту від хижаків, і, за спостереженнями блогера, робить це лише в теплій воді. Довелося розбиратися самому.
Перші спроби: поплавці, дерев’яні кріплення та травмовані ноги
Переглянувши купу відео інших ентузіастів «водоходіння», автор дійшов висновку: головна проблема всіх подібних конструкцій — стабільність. Щоб не падати, потрібні або масивні поплавці (знову ж таки, фактично човен), або якась система балансування.
Замість ручок для рівноваги, які колись придумав да Вінчі, автор вирішив піти сучаснішим шляхом — прикріпити до рук потужні електричні кільцеві двигуни (EDF), кожен із яких видає близько 27 кілограмів тяги. З їхньою допомогою вдалося трохи попідстрибувати й навіть буквально «спертися» на струмінь повітря.
Але коли дійшло до реальної спроби пройтися по воді на маленьких поплавцях, закріплених дерев’яними планками до ніг, усе пішло не за планом:
- Поплавці почали зісковзувати з ніг просто під час руху
- Дерев’яні кріплення боляче стискали й вивертали ноги
- Вода виявилася настільки холодною, що робила ситуацію ще гіршою
Сам автор чесно визнає: «Це жахлива ідея. Таке відчуття, ніби мені ламають кісточки». Балансувати на такій конструкції виявилося значно складніше, ніж здавалося на папері, а додавання гігантських вентиляторів до рук аж ніяк не рятувало ситуацію.
Гідрофоли: майже вийшло, але не зовсім
Наступним кроком стало електричне підводне крило (гідрофойл) — пристрій, який штовхає воду вниз під час руху й дозволяє буквально ковзати поверхнею. Автор придбав гідрофойл-борд, відрізав дошку від самого крила й спробував прикріпити крило безпосередньо до ноги.
Ідея була проста: якщо вже існує готове рішення, навіщо винаходити велосипед? Але на практиці утримати рівновагу на самостійному крилі без дошки виявилося значно важче, ніж очікувалося.
Фінальне рішення: гвинти, мотори й водостійкість за $4500
Тоді автор перейшов до найамбітнішого варіанту — підводних гвинтів на потужних електромоторах, які кріпляться прямо до литки, з гвинтом приблизно на 15 сантиметрів нижче стопи, під поверхнею води. Ідея полягала в тому, щоб гвинт увесь час залишався під водою й створював достатню тягу для утримання ноги над поверхнею.
Перед тим як монтувати систему на ногу, автор провів своєрідний «науковий» тест — закріпив гвинт із мотором на вагах і виміряв реальну тягу:
«Я бачу приблизно 36-40 кілограмів тяги, і я ще навіть не дав повний газ. Це важко втримати в руках», — ділиться враженнями автор.
Урешті-решт у хід пішли ще потужніші мотори — приблизно по 10 кінських сил кожен, що еквівалентно чотирьом підвісним моторам для човнів, прикріпленим до кожної ноги. Ціна питання виявилася чималою — близько 4500 доларів за комплект. Раму для кріплення мотора автор вирізав із алюмінію на ЧПУ-верстаті.
Водостійкість батарей: спроба номер один провалилась
Окремим квестом стало убезпечення акумуляторів від води. Перша спроба — просто заклеїти все клеєм і закрутити гвинтами навколо клем, залишивши доступ до порту — не витримала випробування: під час тесту в басейні один з контактів почав активно бульбашкувати, тобто йшла електроліз-реакція просто у воді.
Довелося переробляти все начисто, придбавши повноцінний водостійкий бокс для електроніки — вже з підсвіткою та проводами, через що конструкція, за словами самого автора, стала виглядати ще більше схожою на саморобну бомбу.
Перші випробування у воді
Перший запуск у басейні пройшов із пригодами — тяга виявилася настільки різкою, що автор мало не втратив рівновагу одразу ж, а другий чобіт довелося робити з мотором, що обертається у протилежний бік, аби компенсувати крутний момент першого.
Під час подальших тестів у повнорозмірному басейні стався ще один технічний збій — випав підшипник із кріплення, хоча вирішилося все доволі швидко: досить було вирізати додаткову пластину й закрити нею отвір.
Із кожною спробою автор відчував себе впевненіше — почав частіше виринати вище над водою і навіть пробувати робити перші кроки. А потім, на третій день тренувань, сталося те, заради чого все й затівалося:
«Це було воно. Це було воно. Це було те саме», — емоційно коментує автор момент, коли йому вдалося
