Нове дослідження, про яке розповідає Universe Today, пропонує несподівану ідею: без високих гір Земля могла б так і не стати придатною для складного життя. На думку авторів, «сплески» росту гірських хребтів у минулому збігалися з ключовими періодами збагачення атмосфери киснем і запускали ланцюг змін, що зробили планету сприятливою для розвитку біосфери.

Як гори пов’язані з киснем і життям
Дослідження має назву «Raising mountains for a habitable Earth» («Піднімаючи гори для придатної до життя Землі») і опубліковане в журналі Science Advances. Головний автор, доктор Маттейс Сміт (Matthijs Smit) з Університету Британської Колумбії, разом з колегами стверджує, що гори відіграли критичну роль завдяки тому, що збільшують площу поверхні, доступну для хімічного вивітрювання.
Коли формуються гірські пояси (орогени), породи підіймаються над рівнем моря. Це робить їх вразливими до дощу, вітру й інших процесів вивітрювання, які вивільняють у річки та океани хімічні елементи й поживні речовини, а також змінюють склад атмосфери та морської води. У статті наголошується, що континентальне силікатне вивітрювання контролює потік вуглецю та біоактивних поживних речовин до океану, впливаючи на клімат, хімічний склад атмосфери, морську продуктивність і різноманіття життя.
Дослідники підкреслюють, що більша частина стоку з суходолу надходить саме з гірських регіонів. Тому періоди формування особливо високих гір могли кардинально посилювати надходження поживних речовин в океани й таким чином стимулювати розвиток організмів, здатних до фотосинтезу, які й насичували атмосферу киснем.
Два великі «ривки» росту гір
Команда зосередилась на останніх трьох мільярдах років історії Землі. Вони вивчали метаморфічні породи, які колись занурювалися глибоко в мантію під час зіткнення тектонічних плит і подальшого формування гірських хребтів. Аналіз показав два ключові періоди максимально високого тиску в надрах, що відповідають суттєвому потовщенню земної кори у зонах орогенезу.
Ці періоди припали на проміжки приблизно 2,7–2,2 та 0,8–0,7 мільярда років тому. Тоді товщина континентальної кори в гірських поясах зросла спочатку з близько 30 до 60 км, а потім — майже до 90 км. Саме така потужна кора дозволяє виникати дуже високим горам.
За словами Сміта, це може бути пов’язано з охолодженням планети впродовж геологічного часу: змінилися режими тектоніки, а разом з ними й умови, за яких гори можуть рости вище. Чим товстіша й менш щільна континентальна кора, тим вищими можуть бути вершини.
Саме тоді, за гіпотезою дослідників, Земля зазнала двох «сплесків» зростання гір, які збіглися з масштабними змінами середовища. Співавтор Дауе ван Хінсберґен (Douwe van Hinsbergen) з Утрехтського університету припускає, що перший ривок міг призвести до появи великих масивів суходолу вперше в історії планети, а другий — підняв гірські хребти до гігантських висот.
Збіг у часі з кисневими подіями
Зміни рельєфу збіглися з відомими епізодами зростання вмісту кисню в атмосфері. Найвідоміший із них — Велика киснева подія (Great Oxygenation Event, GOE), яка тривала приблизно від 2,4 до 2,0 мільярда років тому. До цього часу, за оцінками науковців, гори вже значно підросли — з висот, близьких до рівня моря, до приблизно половини висоти сучасних Гімалаїв.
Пізніше, приблизно між 700 і 500 мільйонами років тому, відбулася Неопротерозойська киснева подія (Neoproterozoic Oxygen Event, NOE). І знову, за даними дослідження, спостерігався стрибок росту гір та посилення ерозії й вивітрювання. Водночас у записі порід фіксуються зміни в хімії океану, атмосфері й ознаки розквіту організмів, здатних до кисневого фотосинтезу.
Автори порівнюють свою гіпотезу з іншими поясненнями цих періодів «кисневої перебудови», наприклад, із посиленим вивітрюванням базальтів у низьких широтах, розпадом суперконтинентів або зменшенням викидів CO₂ вулканами дуг. Вони визнають ці механізми важливими, але підкреслюють, що вони радше тимчасові й повторювані, тоді як глобальне підвищення кисню було необоротним. Натомість два епізоди потовщення кори й пов’язані з ними «революції» у рості гір краще збігаються за часом, рідкістю та незворотністю наслідків.
Як оцінювали висоту давно зниклих гір
Безпосередньо виміряти висоту давніх гір, які давно зруйнувала ерозія, неможливо. Однак дослідники змогли визначити щільність і товщину древньої кори, використовуючи метаморфічні породи, що зберегли інформацію про умови глибоко в надрах. Оскільки товщина та щільність кори корелюють із максимально можливою висотою гір, це дозволило оцінити, наскільки високими могли бути ті давні хребти.
Для порівняння, найвищі сучасні вершини — Еверест, К2 і Канченджанґа — сягають майже 9 км над рівнем моря, а кора під ними має товщину близько 80 км, що приблизно вдвічі більше, ніж середня товщина континентальної кори. Цей приклад допомагає зрозуміти, як надзвичайно потужна кора минулого могла підтримувати подібні або навіть вищі гори.
Науковці підкреслюють, що саме зростання площі високогір’я й інтенсивне вивітрювання створили «канал» постійного надходження фосфору та інших ключових елементів у океани. Як пояснює Сміт, до трьох мільярдів років тому ці поживні речовини були фактично «замкнені» в корі, а океани залишалися бідними на поживні елементи. Ситуація змінилася, коли на планеті з’явилися справді високі гори.
Чому це важливо для пошуку придатних до життя світів
Автори дослідження наголошують, що їхні висновки мають наслідки не лише для розуміння минулого Землі, а й для пошуку придатних до життя екзопланет. Дотепер астрономи здебільшого зосереджувалися на виявленні кам’янистих планет із рідкою водою на поверхні та з атмосферою, а також на тривалості й стабільності життя зірок.
Однак результати цієї роботи вказують, що в «рецепті» придатності до життя можуть бути важливі й такі фактори, як тектоніка плит і здатність планети формувати високі гірські пояси. Саме вони визначають рівень хімічного вивітрювання, надходження поживних речовин в океани та довготривалу еволюцію атмосфери й біосфери.
Співавторка Еллен Куйман (Ellen Kooijman) зі Шведського музею природознавства підкреслює, що життя на Землі розвивалося й урізноманітнювалося приблизно в ті ж періоди, коли відбулися два великі ривки росту гір. За її словами, захопливо усвідомлювати, що в далекому минулому суходіл міг бути майже безгірним, а поступовий розвиток гірських поясів протягом трьох мільярдів років міг стати одним із головних рушіїв тієї екологічної й біологічної трансформації, яка сформувала наш світ.
Високі гори могли стати ключем до появи складного життя з’явилася спочатку на Цікавості.

2933