2450
Італія та Бельгія одночасно закликали Європейський Союз посилити контроль на зовнішніх кордонах, і ця вимога показує, наскільки серйозною стала нова хвиля міграційної суперечки всередині блоку. Для Брюсселя питання вже давно не зводиться лише до кількості людей, які прибувають до ЄС. Дедалі більше урядів прямо пов’язують недостатній контроль на зовнішньому кордоні з поверненням перевірок усередині Шенгенської зони, а це означає, що під тиском опиняється один із головних символів європейської інтеграції — свобода пересування.
Італія наполягає, що країни першого в’їзду не можуть і надалі самостійно нести основне навантаження. Рим роками звертає увагу на те, що значна частина мігрантів прибуває морем саме до південних країн ЄС, тоді як механізми перерозподілу між державами працюють повільно й часто не дають результату, на який розраховували уряди на передовій міграційних маршрутів. Через це Італія дедалі жорсткіше вимагає не лише солідарності після прибуття людей, а й ефективнішого стримування ще до перетину зовнішнього кордону.
Бельгія дивиться на проблему з іншого боку, але приходить до схожого висновку. Для Брюсселя особливо чутливими є так звані вторинні переміщення, коли люди після реєстрації в одній країні продовжують шлях до іншої. Саме це часто стає аргументом для урядів, які відновлюють внутрішні перевірки. Формально такі заходи мають бути винятковими й тимчасовими, однак що довше вони зберігаються, то більше зростає побоювання, що Шенген поступово змінюється.
Єврокомісія намагається втримати спільну рамку міграційної політики, але інтереси держав залишаються дуже різними. Південні країни хочуть більшого розподілу відповідальності, частина Центральної Європи категорично виступає проти обов’язкового прийому мігрантів, а держави Західної та Північної Європи дедалі більше говорять про прискорені повернення, контроль і співпрацю з країнами походження.
На цьому тлі заклик Італії та Бельгії виглядає показово. Дві держави з різним географічним положенням фактично сходяться на одній думці: якщо ЄС хоче зберегти свободу руху всередині, він має значно краще контролювати зовнішній периметр. Інакше тимчасові внутрішні перевірки ризикують стати постійними, а сама модель Шенгену — дедалі менш безумовною.
Саме тому міграційна тема знову повертається у центр європейської політики. Йдеться не лише про гуманітарні чи безпекові аспекти, а про те, наскільки ЄС здатен діяти як єдиний простір у ситуації, коли окремі держави дедалі частіше ставлять національний контроль вище за спільні правила.
