3169
Аналіз стародавніх зубів із острова Сулавесі в Індонезії показав, що люди могли вживати психоактивні горіхи бетелю вже до 25 тисяч років тому. Це відсуває початок звичкового використання наркотичних речовин глибоко в епоху льодовикового періоду, задовго до появи землеробства. Про це повідомляє команда археологів з Університету Гріффіта, на яку посилається SciTechDaily.
Бетель як давній стимулятор
Дослідницьку групу очолив професор Адам Брамм (Adam Brumm) з Австралійського дослідницького центру людської еволюції (ARCHE). Разом із колегами з Університету Хасанууддіна в Макассарі та Національного агентства з досліджень та інновацій Індонезії (BRIN) він вивчав давню історію вживання бетелю.
Горіх бетелю — це насінина пальми Areca catechu, яка містить психоактивну сполуку ареколін. Вона може викликати легку ейфорію та підвищену пильність. Сьогодні бетель є одним із найпоширеніших стимуляторів у світі: його регулярно вживають сотні мільйонів людей від Індії до Південного Тихого океану, приблизно кожен десятий житель планети.
У сучасних практиках оброблений горіх змішують із гашеним вапном (часто з подрібнених обпалених мушель) та іншими інгредієнтами, формуючи «квіду» — жувальну грудочку, що дає наркотичний ефект. Вапно прискорює вивільнення ареколіну в кров, посилюючи його дію.
Раніше вважали, що традиції вживання психоактивних речовин, зокрема бетелю, сформувалися вже після появи землеробства в неоліті, приблизно 3,5 тисячі років тому або пізніше. Нові дані змушують переглянути цю картину.
Незвичне зношення зубів як слід звички
У новому дослідженні, опублікованому в журналі Science Advances, вчені проаналізували надзвичайно рідкісні рештки двох ранніх мисливців-збирачів із Сулавесі. Один із них жив між 25 000 і 16 000 років тому, інший — приблизно 7600–6300 років тому.
В обох осіб виявили незвичний тип пошкодження зубів: глибокі, округлі борозни. Команда інтерпретувала цей візерунок зношення як новий біоархеологічний маркер раніше невідомого способу вживання бетелю — багаторазового смоктання цілих горіхів, а не жування обробленої квіди.
До цього більшість досліджень припускали, що ареколін стає особливо потужним саме при жуванні подрібненого горіха з гашеним вапном, яке переводить сполуку у форму, що легше засвоюється організмом.
Експерименти з «штучною слиною»
Щоб перевірити, чи може просте смоктання цілих горіхів давати відчутний ефект, команда провела лабораторні експерименти. Бетельні горіхи замочували в штучній слині, а отримані розчини тестували на панелі клонованих людських рецепторів, експресованих у клітинах яєць жаб. Ці рецептори — спеціалізовані білки, що працюють як «молекулярні вимикачі» та регулюють активність нервових клітин.
Результати показали, що навіть при простому смоктанні цілих горіхів у розчин виділяється достатня кількість ареколіну, щоб мати фізіологічний ефект і змінювати роботу мозку. Тобто для досягнення психоактивної дії не обов’язково потрібна сучасна технологія приготування квіди з вапном.
Однак ключовим доказом стали не лише сліди зношення емалі. Біохімічний аналіз, проведений під керівництвом доцента Карні Месона (Carney Matheson), виявив ареколін безпосередньо в зубних тканинах давніх людей. Ця хімічна «підпис» стала сильним підтвердженням того, що вони справді вживали бетель.
Знеболювальне, яке руйнувало зуби
Дослідники припускають, що смоктання цілих горіхів давало слабший ефект, ніж сучасне жування квіди, але все одно могло суттєво впливати на здоров’я ротової порожнини. У давніх мешканців Сулавесі загалом були погані зуби, а ареколін має природні знеболювальні властивості.
Тому вчені вважають імовірним, що частина людей спершу починала смоктати горіхи, щоб полегшити зубний біль. З часом це могло перетворитися на звичку.
Наслідки виявилися тяжкими. Тверді, абразивні насінини поступово стирали зуби настільки, що в окремих випадках повністю оголювалася пульпова камера. Це мало спричиняти сильний біль, ускладнювати жування та різко підвищувати ризик хронічних інфекцій.
Таким чином, практика, яка, ймовірно, починалася як засіб від болю, з часом сама ставала джерелом ще більшого болю та ушкоджень, підштовхуючи до подальшого вживання бетелю.
Психоактивні звички ще до землеробства
Відкриття може суттєво змінити уявлення про історію вживання психоактивних речовин людиною. Замість того щоб пов’язувати такі практики лише з появою землеробства та осілих суспільств, результати вказують: регулярне використання нейроактивних рослин могло існувати вже в пізньому плейстоцені.
За словами авторів, звичка смоктати горіхи бетелю, що сформувалася до 25 тисяч років тому на Сулавесі, може бути найдавнішим відомим свідченням вживання психоактивного рослинного препарату. Вона передує неолітичним алкогольним напоям, таким як ячмінне пиво, відомим за археологічними знахідками віком близько 13 тисяч років.
Дослідження показує, що деякі сучасні форми вживання наркотичних речовин мають глибоке коріння в традиціях мисливців-збирачів. А разом із ними — і пов’язані зі звичковим споживанням проблеми зі здоров’ям, які супроводжують людство вже десятки тисячоліть.
Стародавні зуби розкрили вживання бетелю 25 тисяч років тому з’явилася спочатку на Цікавості.
