1318
Пожежі, що охопили влітку Іспанію та Францію, стали настільки потужними, що почали формувати власну погоду. Над охопленими вогнем територіями піднялися рідкісні «вогняні хмари» — пірокумуляти, а подекуди й грізніші пірокумулонімбуси, які у Франції, за повідомленнями, спостерігали фактично вперше.
Такі хмари народжуються, коли пожежа виділяє колосальну кількість тепла й вологи. Розігріте повітря разом із димом і водяною парою стрімко здіймається вгору, охолоджується на висоті — і над стовпом диму виростає щільна купчаста хмара, схожа на грозову. У найпотужнішому варіанті, пірокумулонімбусі, всередині можуть виникати блискавки, шквали й хаотичні пориви вітру. Ця «саморобна гроза» здатна розкидати іскри й палаючі уламки на нові ділянки, розганяючи пожежу непередбачувано.
Спалахи стали наслідком поєднання екстремальної спеки й посухи, які висушили рослинність і перетворили ліси та чагарники на легкозаймисте паливо. Вогонь охопив кілька регіонів на південному заході Європи, дим від нього затягнув значні території, погіршивши якість повітря. Поява піроконвективних хмар над Іспанією та Францією стала тривожним індикатором того, наскільки інтенсивними були ці пожежі — адже для формування таких явищ потрібна винятково велика теплова потужність.
Чому це важливо? Вогняні хмари роблять пожежі не лише сильнішими, а й значно непередбачуванішими та небезпечнішими для рятувальників і місцевих громад: породжений ними вітер може миттєво змінити напрямок поширення полум’я. Дедалі частіша поява піроконвекції в Європі вписується у ширшу картину — зростання частоти й потужності лісових пожеж на тлі спекотніших і сухіших сезонів. Це підвищує вимоги до систем раннього попередження, прогнозування поведінки вогню та готовності до сезону пожеж, який стає дедалі загрозливішим.
