1264
Папуги, що імітують людське мовлення, і співочі птахи, які виводять складні трелі, довго вважалися прикладами того самого еволюційного явища — здатності вчитися звукам на слух. Нове дослідження показує, що за зовні схожими талантами стоять різні мозкові механізми: дві групи птахів опанували вокальне навчання незалежно й розв’язали це завдання по-своєму.
Робота порівнює нейронні контури, відповідальні за навчання й відтворення звуків, у папуг і співочих птахів. Обидві групи належать до небагатьох тварин, здатних не просто видавати вроджені сигнали, а засвоювати нові вокалізації з досвіду — рідкісна властивість, яку поділяють із людьми, колібрі та деякими морськими ссавцями. Однак аналіз мозкових структур виявив, що схеми, які керують цим процесом, організовані по-різному, а отже, розвинулися окремо, шляхом конвергентної еволюції.
У папуг за формування завчених звуків із індивідуальними «підписами» відповідає особлива передня частина переднього мозку. У співочих птахів навчання спирається на власну систему ядер і зв’язків. Попри розбіжності в «конструкції», обидві системи виконують подібну функцію — дозволяють копіювати й видозмінювати звуки, а не лише повторювати закладене від народження. Цікаво, що окремі елементи мозкової організації папуг перегукуються з тим, як влаштовані рухові мовленнєві мережі в людини, що робить цих птахів цінною моделлю для вивчення природи мовлення.
Чому це важливо? Вокальне навчання — один із наріжних каменів людської мови, і його еволюційне походження досі залишається загадкою. Порівнюючи види, які набули цієї здатності незалежно одне від одного, науковці можуть відокремити універсальні принципи від випадкових особливостей окремого роду. Це допомагає зрозуміти, які мозкові рішення є неминучими для складної звукової комунікації, а також може підказати нові підходи до вивчення розладів мовлення й слуху в людини.
