1239
Кістки, підняті з підводних печер на півдні Австралії, дали науковцям новий спосіб реконструювати давнє довкілля й розкрити, як саме рештки тварин потрапляють у затоплені порожнини. Дослідження зосередилося на двох печерних системах поблизу міста Маунт-Гамб’єр — Ґрін-Вотергол та Ґулденс-Сінкгол, де умови темряви й діяльність мікроорганізмів залишають на кістках характерні сліди.
Команда під керівництвом аспірантки Меґ Вокер під наглядом професора Жульєна Луї з Університету Ґріффіта вивчала кістки сучасних тварин — корів, кенгуру, ему, овець, свиней, дінго, кролів, кускусів та інших — використовуючи їх як модель. Мета полягала в тому, щоб зрозуміти, за яким сценарієм у такі системи колись потрапляли рештки вимерлої мегафауни. Науковці проаналізували просторовий розподіл кісток, стан їхньої поверхні, елементний склад та білки, виокремивши своєрідні «відбитки» різних середовищ.
Виявилося, що кожна зона печери залишає власний слід. Поблизу освітлених входів кістки колонізують водорості, лишаючи впізнавані сліди на поверхні. У глибоких темних ділянках, навпаки, кістки зберігаються майже незайманими, з мінімальними змінами. Це помітно відрізняється від сухих наземних печер, де на кістках лишаються сліди діяльності бактерій і борозенки від коренів рослин. Результати опубліковано в журналі PLOS One 2026 року.
Значення цієї роботи в тому, що вона дає палеонтологам і археологам новий інструмент. Знаючи, як конкретне середовище позначається на кістках, дослідники зможуть точніше відновлювати умови, за яких формувалися давні поховання решток у затоплених печерах. Це особливо важливо для вивчення вимерлих австралійських велетнів, чиї кістки нерідко трапляються саме в підводних порожнинах, і відкриває шлях до надійнішого прочитання таких унікальних місцезнаходжень.
