1686
Здавалося б, є місця на Землі, куди людське сміття просто не може дістатися: темні глибини океану, за два кілометри під поверхнею, біля гідротермальних джерел, де життя тримається на гарячих хімічних потоках, а не на сонячному світлі. Але нове дослідження, про яке розповідає ScienceAlert, показує, що навіть ці «останні притулки» не захищені: мікропластик уже оселився й там.
Що відомо коротко
- Вчені з Korea Research Institute of Bioscience and Biotechnology (KRIBB) виявили мікропластик у равликів і мідій біля глибоководних гідротермальних джерел на глибині близько 2000 метрів.
- Пластикові фрагменти знайшли у 92 % досліджених тварин (11 з 12) у Північному басейні Фіджі в південно-західній частині Тихого океану та на Центрально-Індійському хребті в Індійському океані.
- У середньому в кожній тварині виявляли по 3,42 частинки пластику, найпоширенішим був полістирол.
- У равликів, що пасуться на дні, мікропластик накопичувався переважно в травній системі, а в мідій-фільтраторів розподілявся по тканинах більш рівномірно.
- Тварини з Індійського океану мали значно вищі концентрації мікропластику, ніж мешканці південно-західної частини Тихого океану, що вказує на вплив географічного розташування та людської діяльності.
Як мікропластик дістається до «пекельних джерел» на дні океану
Гідротермальні джерела глибоко в океані — це місця, де з тріщин у дні вириваються стовпи надгарячої, хімічно насиченої води. Там немає світла, тиск величезний, а температура може стрибати від крижаної до киплячої на відстані кількох метрів. Довгий час ці екосистеми вважалися одними з найбільш ізольованих на планеті.
Мікропластик — це крихітні частинки синтетичних матеріалів розміром менше ніж 5 мм. Їх можна уявити як невидимий дощ із пластикового пилу, що повільно осідає крізь товщу води. Нове дослідження показує, наскільки глибоко цей «дощ» може проникати: аж до гідротермальних джерел на дні океану.
Ці частинки не просто падають вертикально вниз. На їхній шлях впливають океанські течії, вихори, річкові виноси та регіональні відмінності у забрудненні. У результаті навіть найвіддаленіші й найтемніші куточки океану виявляються пов’язаними з поверхнею невидимими пластиковими нитками.
Що саме знайшли вчені в равликів і мідій
Команда KRIBB досліджувала морських безхребетних, які живуть навколо гідротермальних джерел у двох регіонах: Північному басейні Фіджі в південно-західній частині Тихого океану та на Центрально-Індійському хребті в Індійському океані. У 11 з 12 проаналізованих тварин виявили мікропластик.
У середньому в кожному організмі знаходили по 3,42 пластикові частинки. Найчастіше траплявся полістирол — один із найпоширеніших видів пластику, який ми знаємо у вигляді одноразового посуду, упаковки та пінопласту. Це означає, що звичайні побутові відходи врешті-решт опиняються в організмах істот, які живуть за два кілометри під поверхнею океану.
Дослідники також звернули увагу на те, як спосіб живлення впливає на розподіл мікропластику в тілі. У равликів, які «пасуться» на дні, зішкрібаючи їжу з поверхні, частинки пластику концентрувалися в травних органах. У мідій, що фільтрують воду, мікропластик був розподілений по тканинах більш рівномірно.
У своїй роботі вчені зазначають, що майже всі особини чотирьох досліджених видів містили мікропластик, але його кількість сильно відрізнялася між окремими тваринами. Водночас для кожної групи (равлики проти мідій) виявилися характерні свої, стабільні схеми розподілу частинок у тканинах.
Чому різні океани показали різний рівень забруднення
Порівняння двох ділянок дна — в Індійському океані та південно-західній частині Тихого океану — дало ще один важливий результат. Равлики й мідії з Індійського океану мали значно вищі концентрації мікропластику в організмах, ніж їхні «родичі» з Північного басейну Фіджі.
Чому так сталося, поки що не ясно. Дослідники припускають, що роль можуть відігравати відмінності в інтенсивності людської діяльності й забруднення, у схемах океанічної циркуляції та в тому, як річкові системи приносять пластик у море. Іншими словами, географія й те, як ми користуємося узбережжями, формують «пластиковий ландшафт» навіть на глибині двох кілометрів.
Цікаво, що контраст між регіонами був більшим у равликів, ніж у мідій. Це вказує на те, що концентрація мікропластику, який уже осів на поверхні біля джерел, може сильніше відрізнятися між регіонами, ніж кількість частинок, що плавають у товщі води. Дослідники підкреслюють, що їхні результати узгоджуються з ширшими спостереженнями: у 16 біогеографічних провінціях саме географічне розташування сильніше впливає на кількість мікропластику в донних безхребетних, ніж їхній вид чи спосіб живлення.
Що це означає для океану і для нас
З одного боку, виявлення мікропластику в таких ізольованих екосистемах — тривожний сигнал. Це означає, що пластик фактично став глобальним фоном життя на планеті, від поверхні до найглибших западин. З іншого боку, ці дані дають вченим інструмент для оцінки масштабів проблеми й планування моніторингу.
Очищати глибоководні гідротермальні джерела від пластику практично неможливо. Це як намагатися зібрати пил по всій планеті пилососом: технічно й економічно нереально. Тому єдиний реальний шлях — зменшувати кількість пластику, який потрапляє в океан, через кращу переробку, альтернативні матеріали й скорочення одноразових виробів.
Ми ще не маємо повної картини того, наскільки шкідливий мікропластик для здоров’я людей і тварин, але перші дані не обнадіюють. Попередні дослідження пов’язують його потрапляння в організм із хворобами, зокрема Паркінсона та раком товстої кишки. У сучасному світі уникнути контакту з мікропластиком практично неможливо, але розуміння того, наскільки глибоко він проник у екосистеми, додає терміновості пошуку рішень.
Автори роботи підкреслюють, що їхні результати дають важливу наукову основу для створення майбутніх систем моніторингу глибоководного середовища та політик його збереження. Дослідження опубліковане в журналі Water Research.
FAQ
Це вже остаточно доведений факт чи лише перші спостереження?
Мікропластик у глибоководних гідротермальних екосистемах виявлено в конкретному дослідженні, опублікованому в науковому журналі, тобто результат пройшов рецензування. Водночас це лише один крок: потрібні додаткові роботи в інших регіонах і з більшою кількістю видів, щоб повністю оцінити масштаби явища.
Чому вчені не помітили цього раніше?
Глибоководні гідротермальні джерела дуже важко досліджувати: потрібні спеціальні апарати, експедиції дорогі й рідкісні. Довгий час увага була зосереджена на поверхневих водах і прибережних зонах, де забруднення видно одразу. Лише останніми роками з’явилися можливості систематично вивчати мікропластик у найглибших частинах океану.
Чи можна якось захистити ці глибоководні екосистеми від пластику?
Локально захистити їх майже неможливо, адже мікропластик приноситься течіями з усього світу. Єдиний реалістичний підхід — зменшити загальний потік пластику в океан, змінюючи виробництво, споживання й системи утилізації на глобальному рівні. Глибоководні екосистеми виграють від цього опосередковано.
Як ці результати можуть вплинути на політику щодо пластику?
Дані про те, що мікропластик досягає навіть найізольованіших екосистем, посилюють аргументи на користь жорсткіших обмежень на одноразовий пластик, розвитку переробки
Мікропластик дістався до найізольованіших глибин океану з’явилася спочатку на Цікавості.
