369
Астрономи давно зосереджені на пошуку екзопланет, які розташовані в так званій «зоні придатності до життя» — області навколо зірки, де умови дозволяють існування рідкої води. Проте дослідники з Університету Джорджії вважають, що такий підхід надто загальний і не завжди ефективний. Вони пропонують зосередити зусилля на вужчій категорії — «фотосинтетичній зоні придатності до життя» (Photosynthetic Habitable Zone, PHZ), тобто тих планетах, де можливий фотосинтез і, відповідно, виявлення ознак життя з великої відстані.
Ключова ідея полягає в тому, що життя, яке науковці зможуть надійно виявити з орбіти, скоріш за все буде схожим на земне — воно має змінювати атмосферу планети у спосіб, який важко пояснити неорганічними процесами. Саме фотосинтез відповідає за насичення атмосфери Землі киснем і створює спектроскопічні сигнатури, які можна помітити навіть із міжзоряної відстані. На відміну від умовного життя на Марсі, яке могло б залишитися невидимим, Земля — яскравий приклад «сигнального» світу.
У своїй статті, поданій до журналу Astrophysical Journal, дослідники пояснюють: реальний PHZ значно вужчий за традиційну зону придатності, особливо якщо врахувати ефекти атмосфери, парникового газу і тривалість дня на планеті. Багато відомих «придатних» світів можуть бути надто холодними, гарячими або затемненими через припливне захоплення — коли одна сторона планети постійно звернена до зірки. Згідно з аналізом, найбільш перспективні для фотосинтезу планети — ті, що не є «припливно заблокованими».
З 29 відомих науці кам’янистих планет у зоні придатності до життя, лише п’ять, за підрахунками авторів, стабільно потрапляють у фотосинтетичну зону за більшістю можливих сценаріїв: Kepler-452 b, Kepler-1638 b, Kepler-1544 b, а також Kepler-62 e та f. Саме ці світи, на думку дослідників, повинні стати пріоритетними для докладних спектроскопічних спостережень, зокрема із використанням телескопа Джеймса Вебба.
Автори визнають, що їхній підхід передбачає схожість біохімії життя на інших планетах із земною. І якщо в якомусь світі існує екзотична форма життя, її сигнатури можуть бути для нас нерозпізнаними. Але поки в розпорядженні людства обмежені ресурси телескопічного часу, варто шукати там, де шанси вищі — серед планет, здатних підтримувати фотосинтез.
Астрономи давно зосереджені на пошуку екзопланет, які розташовані в так званій «зоні придатності до життя» — області навколо зірки, де умови дозволяють існування рідкої води. Проте дослідники з Університету Джорджії вважають, що такий підхід надто загальний і не завжди ефективний. Вони пропонують зосередити зусилля на вужчій категорії — «фотосинтетичній зоні придатності до життя» (Photosynthetic Habitable Zone, PHZ), тобто тих планетах, де можливий фотосинтез і, відповідно, виявлення ознак життя з великої відстані.
Ключова ідея полягає в тому, що життя, яке науковці зможуть надійно виявити з орбіти, скоріш за все буде схожим на земне — воно має змінювати атмосферу планети у спосіб, який важко пояснити неорганічними процесами. Саме фотосинтез відповідає за насичення атмосфери Землі киснем і створює спектроскопічні сигнатури, які можна помітити навіть із міжзоряної відстані. На відміну від умовного життя на Марсі, яке могло б залишитися невидимим, Земля — яскравий приклад «сигнального» світу.
У своїй статті, поданій до журналу Astrophysical Journal, дослідники пояснюють: реальний PHZ значно вужчий за традиційну зону придатності, особливо якщо врахувати ефекти атмосфери, парникового газу і тривалість дня на планеті. Багато відомих «придатних» світів можуть бути надто холодними, гарячими або затемненими через припливне захоплення — коли одна сторона планети постійно звернена до зірки. Згідно з аналізом, найбільш перспективні для фотосинтезу планети — ті, що не є «припливно заблокованими».
З 29 відомих науці кам’янистих планет у зоні придатності до життя, лише п’ять, за підрахунками авторів, стабільно потрапляють у фотосинтетичну зону за більшістю можливих сценаріїв: Kepler-452 b, Kepler-1638 b, Kepler-1544 b, а також Kepler-62 e та f. Саме ці світи, на думку дослідників, повинні стати пріоритетними для докладних спектроскопічних спостережень, зокрема із використанням телескопа Джеймса Вебба.
Автори визнають, що їхній підхід передбачає схожість біохімії життя на інших планетах із земною. І якщо в якомусь світі існує екзотична форма життя, її сигнатури можуть бути для нас нерозпізнаними. Але поки в розпорядженні людства обмежені ресурси телескопічного часу, варто шукати там, де шанси вищі — серед планет, здатних підтримувати фотосинтез.
