312
Птерозаври вважаються найбільшими літаючими тваринами в історії Землі. Але щоб стати такими гігантами, їм було необхідно пересуватися по землі: вчених давно цікавила еволюція та механізм цього процесу. У новому дослідженні, опублікованому в Current Biology, вчені з Університету Лестера вивчали перших справжніх літаючих хребетних новим, незвичайним способом: через їхні руки та ноги.
Команда виявила рівень варіації, подібний до того, що спостерігається у живих птахів. Це свідчить про те, що птерозаври жили не тільки в небі, але й були пристосовані до низки наземних способів життя, таких як лазіння по деревах у попередніх видів і більш наземний спосіб життя у пізніших видів.
Еволюція птерозаврів демонструє деякі неймовірні адаптації в історії життя на Землі. Ці тварини найбільш відомі своєю здатністю літати в мезозойську еру (252-66 мільйонів років тому), але це нове дослідження показало високий рівень різноманітності того, як і де птерозаври жили, поки вони не ширяли в небі.
Провідний автор Роберт Сміт, науковий співробітник Центру палеобіології та еволюції біосфери в Університеті Лестера, зазначає:
Ранні птерозаври були вузькоспеціалізованими для лазіння, з екстремальними модифікаціями в руках і ногах, подібні до тих, що є у ящірок і птахів, які лазять деревами, таких як дятли; вони вміють довго чіплятися за вертикальні поверхні кінчиками пальців — це набагато легше для маленьких, легких тварин.
Ранні птерозаври, ймовірно, жили лише в деревних середовищах існування, тобто вони мали менші розміри тіла. Однак під час середньої юри стався еволюційний зсув, коли руки та ноги птерозавра змінилися, щоб нагадувати інших наземних тварин. Ця адаптація до більш наземного способу пересування відкрила б нові екологічні можливості та більш різноманітні стратегії годування. У зв’язку з тим, що вони більше не мали обмежень щодо розмірів, це дозволило б деяким птерозаврам розвинути набагато більші розміри тіла, а деяким вдалося збільшити розмах крил до 10 метрів.
Зображення: Rudolf Hima Співавтор доктор Девід Анвін з Університету Лестера додає:
У ранніх птерозаврів задні кінцівки були з’єднані літальною мембраною, яка серйозно перешкоджала ходьбі та бігу. У пізніших, більш розвинутих птерозаврів, ця мембрана стала розділеною по середній лінії, дозволяючи кожній задній кінцівці рухатися незалежно. Це було ключове нововведення, яке в поєднанні зі змінами їхніх рук і ніг значно покращило рухливість птерозаврів на землі. Звільнившись від обмежень лазіння, ці пізніші птерозаври могли вирости до величезних розмірів, стаючи справжніми гігантами мезозою.
У ранніх птерозаврів кістки біля основи пальців рук і ніг були короткими, тоді як ті, що розташовувалися далі від тіла, були набагато довшими, закінчуючись великими вигнутими кігтями. Ці модифікації дали б тварині потужну хватку, ідеальну для лазіння. Але пізніше більш розвинені птерозаври показали протилежну картину: кістки біля основи їхніх пальців на руках і ногах були довшими, а ті, що далі від тіла, були коротшими. Їхні кігті також були більш плоскими та менш вигнутими, що вказувало на те, що вони були більш пристосовані для ходьби по землі, а не лазіння. Роберт Сміт зазначає:
Ці відкриття підкреслюють необхідність вивчення всіх аспектів пересування птерозаврів, а не тільки польоту, щоб повністю зрозуміти їх еволюцію. Те, що птерозаври могли літати — це лише одна частина їхньої історії. Досліджуючи, як вони жили на деревах або на землі, ми можемо почати розуміти роль, яку вони відігравали в стародавніх екосистемах.
Коли птерозаври почали жити на землі, вони ділили свій дім з багатьма іншими тваринами, включаючи рептилій і динозаврів. Вони б уникали конкуренції з іншими групами, використовуючи екологічні ніші, які вимагали б літати та ходити. Це означало, що деякі птерозаври використовували дивні стратегії годування, такі як розвиток сотень тонких голчастих зубів, які можна було б використовувати для годування через фільтр. Ця характеристика, схожа на той самий спосіб годування сучасних фламінго, з’явилася принаймні за 120 мільйонів років до появи фламінго.
