1000
Палеобіологи дослідили будову й еволюцію птерозаврів, щоб зрозуміти, як вони змогли досягти величезних розмірів і заселити різноманітні екологічні ніші.
Птерозаври були першими літаючими хребетними, які з’явилися близько 227 мільйонів років тому в тріасовий період і проіснували до масового вимирання в кінці крейдяного періоду 66 мільйонів років тому. Вони розвинули велику різноманітність форм і анатомічних особливостей, які дозволили їм адаптуватися до різних умов існування. Одні з них були невеликими, як птерозавр Balaenognathus maeuseri з “гребінцевими” щелепами, інші, як аждархіди, досягали гігантських розмірів із розмахом крил до 11 метрів.
Група дослідників з Великої Британії та США проаналізувала пропорції кінцівок і будову кісток птерозаврів, щоб визначити ключові еволюційні зміни, які дозволили цим рептиліям освоїти не тільки повітря, але й наземні й деревні середовища. Вони з’ясували, що ранні птерозаври мали кінцівки, пристосовані для лазіння по деревах, що обмежувало їхній розмір. Однак еволюційний перехід до наземного пересування в середньому юрському періоді дозволив збільшити їхні розміри й розширити екологічні ніші.
Дослідження показали, що розвиток чотириногого пересування і спеціалізованих кінцівок, які могли підтримувати важку вагу тварин на землі, став ключем до їхньої еволюційної успішності. Це дозволило птерозаврам займати різні середовища — від дерев до відкритих площин, де вони могли пересуватися, злітати і полювати. У результаті такі адаптації привели до появи гігантів, які жили наприкінці мезозойської ери, і забезпечили їм значну перевагу над іншими літаючими та наземними тваринами того часу.
