1083
Святослав Вакарчук рідко складає публічні списки власних музичних орієнтирів, тому його розмова про пісні, на яких він виріс, виявилася значно цікавішою за звичайний «зірковий плейлист». У подкасті UNZIP фронтмен «Океану Ельзи» назвав композиції, які слухав у школі та юності й які вплинули на його сприйняття української музики.
Одним із перших Вакарчук згадав альбом «Всьо чотко!» львівських «Братів Гадюкіних», що вийшов 1989 року. Ще школярем він часто слухав «Ой, лихо». Для майбутнього фронтмена «Океану Ельзи» це був приклад того, що українська сцена може звучати сучасно, іронічно й абсолютно не схоже на офіційну естраду пізнього СРСР.
До важливих для себе робіт музикант також відніс «Ти втретє цього літа зацвітаєш» гурту «Плач Єремії», Train гурту «Скрябін» та «Країну мрій» «Воплів Відоплясова». Окремо він відзначив сценічну майстерність Олега Скрипки та його роботу з голосом. Цей список добре показує середовище, з якого наприкінці 1990-х виріс і сам «Океан Ельзи»: львівська рок-сцена, український альтернативний звук і музиканти, які не боялися працювати з мовою по-своєму.
Особливе місце у Вакарчука посідає «Ми помремо не в Парижі» гурту «Мертвий Півень» на слова Наталки Білоцерківець. Він назвав композицію дуже щемливою. Серед менш очевидних виборів з’явилася Lonely Woman гурту «Клуб шанувальників чаю» — ще один сигнал того, що його ранні музичні впливи не обмежувалися найбільш відомими хітами.
У розмові прозвучала й українська естрадна класика. Вакарчук виділив «Два кольори», «Рідна мати моя» та «Черемшину». Саме «Черемшину» він назвав улюбленою композицією із «золотої колекції» української естради. «Рідна мати моя» для нього має ще й особистий вимір: музикант розповів, що час від часу співає її своїм маленьким дітям.
Цей список дозволяє подивитися на творчість самого Вакарчука не через дискографію «Океану Ельзи», а через те, що було до неї. У багатьох його піснях легко впізнати поєднання рокової енергії, мелодійності української естради та уваги до поетичного тексту — саме ті риси, які є у названих ним виконавців.
У результаті розмова стала своєрідною мапою української музики від пізніх 1980-х до 1990-х. Для молодших слухачів це ще й готовий маршрут до артистів, без яких історія сучасної української сцени була б зовсім іншою.
У виборі Вакарчука помітна ще одна закономірність: майже всі названі роботи мають сильну авторську інтонацію й існують поза короткою модою. «Брати Гадюкіни», «Плач Єремії», ранній «Скрябін» і «Воплі Відоплясова» по-різному працювали з українською мовою, але кожен із цих проєктів довів, що локальна музика може бути сучасною без копіювання російської чи західної естради.
Джерело: 24 Канал
