1513
Серед сухих плато Єгипту палеонтологи знайшли те, що на перший погляд зовсім не відповідає сучасному ландшафту: зуби щонайменше семи видів акул. Сьогодні район Абу-Тартур є частиною пустелі, але наприкінці крейдового періоду він лежав під морем і був настільки продуктивним, що міг підтримувати кілька великих хижаків із різними способами полювання.
Знахідки зробили у відкладах формації Дуві, багатих на фосфорити. Такі породи часто формуються в морських районах із високою біологічною продуктивністю, де фосфор активно циркулює та накопичується в осаді.
У крейдовому періоді, приблизно 145–66 мільйонів років тому, рівень Світового океану був значно вищим, ніж сьогодні.
Великі частини Північної Африки покривали мілкі моря, які згодом зникли через зміну рівня води й тектонічні процеси.
Раніше в Абу-Тартурі вже знаходили зуби двох видів акул. Нова робота додала 14 зубів ще п’яти видів, які раніше в цьому шарі не фіксували.
Загалом це дає щонайменше сім видів великих морських хижаків в одному геологічному комплексі.
Форма зубів показує, що вони, ймовірно, не полювали однаково. Одні мали широкі зазубрені зуби, пристосовані до розрізання великої здобичі, інші — довгі й вузькі, придатні для захоплення слизької риби.
Такий поділ дозволяє кільком хижакам співіснувати в одній екосистемі, не конкуруючи за абсолютно однакову їжу.
Водночас назва «кладовище акул» є радше образною. Фосфатні шари накопичувалися дуже повільно й охоплюють великий проміжок часу.
Тому зуби не обов’язково належали акулам, які жили одночасно або загинули в одному масовому епізоді.
Вони могли поступово накопичуватися в різних частинах морського середовища й потім концентруватися в одному шарі.
Для палеонтологів саме зуби є особливо цінними, бо скелет акули майже повністю складається з хряща й зберігається значно гірше.
У результаті сучасна пустеля зберегла не «аномальну» морську знахідку, а геологічний архів світу, який колись виглядав зовсім інакше — теплого крейдового моря з багатою харчовою мережею й кількома видами акул на вершині.
