1292
Десятиліття нафтовидобутку залишили на дні Північного моря не лише металеві труби. У конструкції підводних трубопроводів, кабелів та гнучких з’єднань широко використовували полімерні оболонки, і нове дослідження показує: після років у морській воді вони можуть руйнуватися й перетворюватися на досі недооцінене джерело мікропластику.
Команда дослідників вивчила матеріали, які фактично пропрацювали на морському дні близько 22 років. На поверхні полімерів були помітні фізичні та хімічні ознаки старіння — тріщини, ерозія та зміна структури.
Такі елементи використовуються не лише як зовнішня ізоляція труб. Пластики входять до складу так званих умбілікалів — комплексних ліній, через які до підводного обладнання подають електроенергію, керувальні сигнали, хімічні реагенти та гідравлічну рідину.
Коли полімерна оболонка старіє, механічний рух, течії, пісок і контакт з іншими частинами конструкції можуть поступово відокремлювати дрібні фрагменти. Саме вони з часом переходять у категорію мікропластику.
Науковці змоделювали потенційний масштаб викидів для британського сектору Північного моря. Залежно від умов і припущень результат коливався в дуже широких межах — від приблизно 4,5 до 500 тонн мікропластику на рік.
Верхня оцінка особливо помітна в порівнянні з іншими джерелами. До заборони косметичних мікрогранул у Великій Британії їхній внесок у Північне море оцінювали значно нижче. Річки з британського узбережжя, за попередніми оцінками, також можуть приносити лише кілька або десяток тонн пластикових частинок на рік.
Дослідження не стверджує, що весь пластик із трубопроводів обов’язково потрапляє у воду з максимальною швидкістю. Великий діапазон оцінки відображає невизначеність щодо стану різних матеріалів, швидкості деградації та площі старої інфраструктури.
Питання стає особливо актуальним через масове виведення нафтових і газових об’єктів з експлуатації. Під час демонтажу старі полімерні покриття можуть отримувати додаткове механічне навантаження, а частину трубопроводів у певних випадках залишають на морському дні.
Автори роботи закликають враховувати полімерні компоненти при плануванні демонтажу та екологічного моніторингу. До цього підводна нафтогазова інфраструктура майже не розглядалася як окрема категорія джерел мікропластику, тому її реальний внесок ще належить виміряти безпосередньо в морі.
