2701
Pristimantis milpe важко назвати рідкісною жабою: вона поширена на території понад 67 тисяч квадратних кілометрів у західному Еквадорі та південній Колумбії, живе від рівня моря до висоти близько 1200 метрів і добре впізнається за нічним «клацаючим» голосом. Попри це, окремого наукового імені вид не мав понад сто років. Причиною була давня таксономічна помилка: музейні екземпляри XIX століття неправильно пов’язали з іншою жабою, і ця назва десятиліттями переносилася на живі популяції.
Розв’язати проблему змогли дослідники Pontificia Universidad Católica del Ecuador. Santiago Ron поїхав до Natural History Museum у Лондоні, де зберігаються старі типові зразки — еталонні екземпляри, за якими історично закріплювали назви видів.
Порівняння музейних жаб із сучасними популяціями Chocó показало, що стара назва застосовувалася неправильно. Тварини, яких біологи багато років знаходили в лісі й описували під чужим ім’ям, насправді представляють окрему еволюційну лінію. У ZooKeys вид отримав формальну назву Pristimantis milpe.
Самці цього виду зазвичай сидять на листі чагарників і бромелієвих на кілька метрів вище лісової підстилки й видають короткий гучний звук, схожий на клацання. Самки мають виразніше забарвлення в районі паху й стегон: там можуть поєднуватися помаранчеві або світло-блакитні тони з чорними плямами.
Відкриття нетипове для сучасної таксономії, тому що нові види часто виявляються рідкісними або вузькоареальними. Тут усе навпаки: жаба досить звичайна, а її ареал дуже великий. Саме це показує, наскільки довго може жити помилка, якщо стара музейна назва ніколи не перевіряється за сучасними популяціями.
Формальний опис важливий не лише для назви. Якщо два види десятиліттями об’єднані під одним ім’ям, дослідники отримують неправильну картину їхнього ареалу, чисельності та природоохоронного статусу. Робота також демонструє, що музейні колекції залишаються активним науковим ресурсом навіть через століття після збору матеріалу.
https://www.sciencedaily.com/releases/2026/09/260902234505.htm
