2630
Після важкої ночі з вибухами, сиренами й уривчастим сном багато людей намагаються одразу повернутися до звичного темпу: встати, зібрати дітей, працювати, відповідати на повідомлення і поводитися так, ніби «нічого не сталося». Психотерапевтка Вікторія Любаревич-Торхова наголошує: така реакція зрозуміла, але постійне ігнорування власного стану може тільки поглиблювати виснаження. Навіть якщо людина фізично не постраждала, нервова система все одно пережила сильний стрес.
За словами психотерапевтки, одна з поширених реакцій після обстрілів — переконувати себе, що все добре лише тому, що будинок вцілів і ніхто не поранений. Інша крайність — думати, що «не маю права переживати, бо комусь значно гірше». Обидва варіанти є формою уникання власних емоцій.
Проблема в тому, що організм реагує на небезпеку незалежно від того, дозволяємо ми собі це усвідомити чи ні. Під час обстрілу змінюється гормональна реакція, напружуються м’язи, прискорюється серцебиття, мозок переходить у режим постійного контролю загроз.
Саме тому перший крок після важкої ночі — не вимагати від себе миттєвої продуктивності, а оцінити власний стан. Любаревич-Торхова радить провести так зване позитивне сканування: запитати себе, що я зараз відчуваю, чого потребує моє тіло і що реально може допомогти мені почуватися краще протягом найближчих годин.
Ознаки виснаження часто дуже тілесні. Це важкість у руках і ногах, відчуття, що складно підніматися сходами або ходити на великі відстані, сильна млявість і бажання постійно лежати.
Ще один сигнал — різко посилена тяга до солодкого, борошняного або важкої їжі. Організм намагається швидко отримати енергію після періоду стресу й недосипання, тому така реакція не завжди є просто «слабкістю».
Психотерапевтка наголошує: після кількох років повномасштабної війни виснаження стало дуже поширеним. За її словами, переважна більшість звернень останнім часом так чи інакше стосується саме нестачі внутрішнього ресурсу.
У день після обстрілу варто максимально спростити графік, якщо обставини це дозволяють. Не всі справи мають однакову терміновість, і частину з них можна перенести без реальних наслідків.
Допомагає і повернення відчуття контролю через прості дії: поїсти, випити води, прийняти душ, пройтися, побути на світлі, трохи поспати, якщо є така можливість. Ці речі здаються банальними, але саме вони повертають тілу базове відчуття безпеки.
Якщо ж після обстрілів постійно порушується сон, зникають бажання, не хочеться спілкуватися, а звичайні справи починають вимагати непропорційно великих зусиль, психотерапевтка радить не чекати, поки стан «сам мине». Це вже може бути сигналом, що ресурс вичерпується і потрібна професійна допомога.
