1996
Астрономи простежили рідкісний ланцюжок подій у галактиці NGC 1275: центральна надмасивна чорна діра різко стала яскравішою в рентгенівському діапазоні, а приблизно через 300 днів посилилося її радіовипромінювання. Спостереження, зібрані майже за два десятиліття, дають змогу детальніше дослідити зв’язок між речовиною, що падає на чорну діру, та потужними струменями, які вона викидає назовні.
NGC 1275 розташована в центрі скупчення галактик Персея і є його найяскравішою галактикою. Її структура складна: у ній видно ознаки взаємодії та довгі газові волокна, пов’язані з активністю центральної чорної діри. Саме тому об’єкт давно використовують як природну лабораторію для вивчення того, як акреційний диск біля чорної діри пов’язаний із формуванням джетів.
Для нового аналізу команда Сари Кетчум з Мічиганського університету використала майже 20 років спостережень рентгенівського телескопа NASA Swift. У лютому 2023 року в даних з’явився найпотужніший рентгенівський спалах, який коли-небудь фіксували в цій галактиці: яскравість приблизно подвоїлася.
Епізод тривав менш як 60 днів і, за аналізом дослідників, складався щонайменше з двох окремих коротких спалахів тривалістю приблизно по п’ять діб. Команда перевірила кілька можливих пояснень, зокрема припущення про руйнування зорі припливними силами чорної діри. Однак характер згасання не відповідав типовому сценарію такої події.
Більш імовірним поясненням науковці вважають зміну темпу, з яким речовина надходила до чорної діри, або процеси далі вздовж джета. На користь акреційного походження вказують форма рентгенівського спектра, швидка мінливість і особлива лінія випромінювання заліза. Водночас команда залишає відкритою можливість, що частина рентгенівських спалахів виникла не зовсім поруч із чорною дірою, а вже в самому струмені.
Ключову деталь дали радіоспостереження. Після рентгенівського спалаху дослідники побачили відповідне посилення радіовипромінювання із затримкою 296 днів. Один із можливих варіантів полягає в тому, що ця затримка відображає час поширення збурення від рентгенівської корони біля чорної діри до ділянки джета, де виникає радіосигнал.
Автори роботи підкреслюють, що така інтерпретація поки не доведена остаточно. Проте поєднання довготривалих рентгенівських і радіоспостережень дозволило побачити процес, який важко відстежити в режимі реального часу. Подальший синхронний моніторинг NGC 1275 у різних діапазонах може допомогти зрозуміти, як зміни живлення чорної діри перетворюються на активність її джетів.
https://phys.org/news/2026-08-supermassive-black-hole-erupted-rays.html
