Чи ловили ви себе на тому, що не можете відірвати погляду від кольорового світла, яке проходить крізь вітражі в історичній будівлі читальної зали Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Михайла Івасюка чи Вірменської церкви Святих апостолів Петра і Павла? Складна та багатоступенева праця майстрів-вітражистів заворожує красою.

Вітражі, які малюють на склі
Аліна Мостова із села Шебутинці, що в Дністровському районі, також відчуває натхнення, коли дивиться на вітражне мистецтво. Саме тому вона вирішила створити власні мініатюрні варіації вітражів і почала розмальовувати скло, перетворюючи його на невеликі картини. Частину коштів, виручених від деяких авторських майстер-класів, вона збирає на благодійну мету. Наразі кошти збираються на лікування хворого буковинця Матвія.

Вітражний розпис – це створення малюнків на склі. На відміну від класичних вітражів, які виготовляють методом спаювання окремих елементів скла, для мальованих вітражів достатньо мати скляну основу, фарби та бажання присвятити кілька годин мистецтву. Такий вид творчості дає змогу промальовувати навіть найдрібніші елементи.
Аліна малює стільки, скільки себе пам’ятає. Каже, що ще з дитинства всі поля в її зошитах були покриті дрібними зарисовками. У дорослому віці вона не кидала творчості, хоча ніколи не вчилася мистецтву в художній школі. Малювала за відчуттями, так вийшло і з псевдовітражами.
Спершу жінка писала картини на склі суто для себе та з цікавості випробовувала різні техніки. Згодом, у липні, вона в соціальних мережах поцікавилася у чернівчан, чи не хотів би хтось спробувати свої сили. Аліна шукала однодумців, щоб поділитися досвідом і випробувати новий вид малювання. Вона не очікувала, що в Чернівцях знайдеться стільки поціновувачів творчого хобі. Незабаром буковинка стала наставницею з вітражного розпису.
«Я не є першопрохідницею…»

За фахом Аліна також педагогиня. Сім років вона викладала в молодших класах. Зараз працює менеджеркою простору «Вільна».
«Насправді, я не є першопрохідницею, це робили задовго до мене, – ділиться Аліна. – Я просто поцікавилася, прочитала достатньо багато інформації, неодноразово спробувала сама. І методом проб та помилок дійшла до певної загальної формули».
Технологія імітаційного вітражного розпису існує близько 30–40 років. Наприкінці 1980-х років створили одні з перших вітражних фарб. На ринку з’явилися акрилові та сольвентні вітражні фарби, які можна було висушити в звичайній духовці, а контури малювати за допомогою спеціальних контурних паст.
Мистецтво, щоб перемкнути фокус уваги

Найбільша складність у створенні псевдовітражів – нанести рівні лінії за трафаретом майбутнього малюнка. Товщина ліній має становити 0,5–0,7 мм. Процес створення ескізу займає півтори години, ще певний час потрібен для повного висихання контуру. Робота з фарбами також тривала, адже важливо правильно змішати та поєднати кольори, щоб отримати неповторні відтінки. Готову картину фіксують універсальним закріплювачем – спеціальним лаком.
«Нам зараз надзвичайно важливо перемкнути фокус уваги хоча б на декілька годин, – розповідає жінка. – А вітражний малюнок потребує концентрації уваги й багато часу. Людина повністю віддається цьому процесу».
Мистецтво, не лише вітражне, створює терапевтичний ефект. Творчість, за словами дослідників, змінює нас на нейронному рівні, і в мозку відбуваються позитивні метаморфози. До таких висновків прийшли нейронауковці з різних країн світу. У дослідженні американської медичної журналістки Кірстен Вейр зібрано чимало статей з цього приводу. Більшість матеріалів підтверджують, що залучення до мистецького процесу та його споглядання дозволяє знайти нові сенси, відчути умиротворення чи налагодити зв’язки з іншими людьми.
Малювання як спосіб дізнатися більше про іншу людину

Відвідувачі творчих занять Аліни відтворюють її дизайни або малюють власні. Хтось створює картини із зображенням домашніх улюбленців, а хтось малює портрети найрідніших. Восени, коли почалися блекаути, чернівчани розфарбовують вітражні світильники.
Загалом у сучасному мистецтві будь-яку скляну поверхню можна оздобити розписом. Так декорують ширми, дзеркала, вікна та вітрини. У такий спосіб прикрашають і предмети побуту: склянки, вази та тарілки.
На майстер-класи з розфарбовування псевдовітражів у Чернівцях приходить молодь віком від 18 до 30 років. Часто це мистецтво стає способом зблизитися: заняття відвідують друзі, пари чи батьки з дітьми.
«Мистецтво є своєрідним способом дізнатися більше про іншу людину», – зауважує Аліна.
Під час війни буковинка відкрила власний простір – студію вітражного розпису. Вона каже, що найскладніше було наважитися на можливі ризики, зокрема перебої з електрикою та опаленням. Але, за її словами, до всього можна адаптуватися. Своїм мистецтвом Аліна прагне приносити користь якомога більшій кількості людей.
Цікавий факт

Технологія вітражного мистецтва налічує понад 1100 років. Перші згадки про використання кольорового скла збереглися в писемних джерелах Єгипту та Сирії. Одні з перших кольорових вікон з’явилися у візантійському храмі Святої Софії в Константинополі у VI столітті. Тоді шматочки скла вмуровували в прорізи дерев’яних конструкцій.
У XII столітті це мистецтво стало поширеним. Бенедиктинський монах Теофіл Пресвітер описав технологію виготовлення середньовічного вітража. Тоді скло варили у спеціальній печі, одночасно забарвлюючи його в потрібний колір. Кольорові пласти скла розрізали на фігурні деталі, які розкладали на дерев’яній дошці відповідно до ескізу, а потім з’єднували за допомогою свинцевих профілів.
У XIX столітті вітражі перестали бути оздобою лише релігійних святинь і стали частиною світської архітектури та інтер’єрів заможних людей.
Джерело: molbuk.ua

2938