Бути «сильним» 24/7 є небезпечною пасткою, в яку ми часто потрапляємо під тиском очікувань суспільства. Як хибна ідентичність перетворює життя на безкінечне обслуговування чужих ілюзій і швидко призводить до емоційного вигорання, пояснює експерт із психології підприємництва, бізнесмен і науковець Костянтин Круглов.

Як нав’язані переконання виснажують
Під тиском очікувань колег, партнерів і близьких ми змінюємо власне «я» на зручну для всіх функцію. За словами Круглова, майже 90% працюючих людей об’єднують тривожність, хронічний стрес і вигорання. Більшість із них про це мовчить, адже в голові закріпилися переконання на кшталт: «Якщо я визнаю, що втомився, мене вважатимуть слабким», «Хороші спеціалісти не скаржаться», «Не можна показувати, що мені важко». Саме в цих переконаннях, за його словами, і полягає пастка.
«Коли людина боїться виглядати вразливою, вона позбавляє себе шансу вчасно видихнути й відновитися. Замість цього накопичує втому. І чим більше людина виснажується, тим більше генерує помилкових рішень», – каже Круглов.
До чого це призводить? Відповідь дає відомий консалтинговий гігант Deloitte. Компанія провела дослідження, результати якого тривожні: до 70% менеджерів серйозно думали про звільнення через емоційне і фізичне виснаження. Причиною стало вигорання, а не ринок чи конкуренти. Половина опитаних роками ігнорувала сигнали свого тіла: безсоння, дратівливість, втрату мотивації, втому. Усе це вони пояснювали тим, що «зараз важкий період», і продовжували грати роль людини, якій усе під силу.
Професорка Х’юстонського університету Брене Браун, яка роками вивчала психологію сорому і вразливості, помітила дивну закономірність. В інших людях ми цінуємо вразливість, а самі найбільше боїмося її показати. Коли колега чесно каже «Я помилився» або «Я зараз виснажений», ми не відчуваємо зневаги, а навпаки, йому довіряємо. Щойно ж справа доходить до нас самих, вмикається захисний механізм: нам здається, що визнати сумнів чи втому означає зазнати поразки й відчути сором.
Три кроки, які пропонує експерт
Якщо роль «залізної людини» тисне так, що важко дихати, Круглов радить почати з малого. Ось три кроки, які він пропонує для того, щоб позбутися нав’язаних переконань і реально поглянути на речі.
Відокремте своє від чужого. Запитайте себе чесно: чи справді те, що ви зараз робите, є вашим вибором, чи ви просто біжите за схваленням оточення? Часто ми звикаємо жити «на замовлення» настільки, що вже не розуміємо, де закінчуються власні бажання і починаються чужі сценарії. Ця пауза і це запитання є першим кроком до того, щоб знову почути себе.
Дозвольте собі бути вразливим. Знайдіть людину, перед якою можна зняти маску. Це може бути психотерапевт або близька людина. Якщо такої немає, можна скористатися чистим аркушем паперу. Дозвольте собі сказати вголос або написати: «Мені страшно», «Я втомився», «Я не знаю, що робити далі». Це не слабкість, а той самий видих, якого вам бракувало роками.
Дайте собі право не бути ідеальним. Спробуйте зробити щось на 70%, а не на всі 100%. Світ не завалиться, якщо ви перестанете грати роль єдиного рятівника. Часто виявляється, що люди навколо чудово справляються і без вашої самопожертви, варто лише дати їм таку можливість. Справжня сила і вільне життя починаються там, де зникає потреба комусь щось доводити.
Круглов пояснює, що в психології існує поняття «хибного я». Це захисна маска, яку ми надягаємо, щоб відповідати чужим очікуванням. Починається все в дитинстві, коли нам кажуть: «Не плач, будь сильним». Коли за успіхи хвалять, а за слабкість сварять, дитина робить висновок, що її люблять лише тоді, коли вона все контролює і не створює проблем. Ми дорослішаємо, але сценарій залишається той самий. Зрештою внутрішній голос замінюють чужі «мусиш» і «зобов’язаний», і хибне «я» остаточно витісняє справжнє.
Експерт наголошує, що показна сила не має нічого спільного з реальною. Переважно це захисна реакція переляканого внутрішнього «я», броня, яку людина носить, бо боїться бути побаченою справжньою. Парадокс же в тому, що лідер, який дозволяє собі бути живим, із сумнівами та емоціями, стає дійсно сильним. До того ж довіра в команді не падає, а зростає. Люди, за його словами, не хочуть працювати з роботами, а йдуть за живими людьми, які вміють проходити крізь кризи, не вдаючи, що їх немає.
Джерело: www.obozrevatel.com

2941