Новий аналіз скам’янілості «дитини з Таунгу» віком близько 3 мільйонів років свідчить, що рання еволюція людини в Південній Африці була складнішою, ніж припускали раніше. Міжнародне дослідження під керівництвом професора Габріеле Мацо з Вільного університету Брюсселя показало, що кілька викопних форм, які раніше зараховували до одного виду, могли належати до різних гілок еволюційного дерева людини.

Науковці визначили вік решток у межах від 2,96 до 3,03 мільйона років.
«Дитина з Таунгу» залишається єдиним надійним зразком виду
Скам’янілість знайшли в Південній Африці у 1924 році. Вона стала першим переконливим доказом африканського походження людини, а згодом її обрали типовим зразком виду Australopithecus africanus.
Дослідники зазначають, що критерії, за якими до цього виду відносили інші знахідки, чітко не сформулювали. Тому саме ця скам’янілість досі є єдиною, яку можна з упевненістю визначити як Australopithecus africanus. Належність багатьох решток дорослих особин до цього виду потребує перегляду.
За словами Габріеле Мацо, понад сто років «дитину з Таунгу» вважали однією з багатьох подібних скам’янілостей тієї доби. Нові результати свідчать, що таке уявлення було надто спрощеним: еволюційне дерево людини радше нагадувало заплутаний кущ, розвиток якого значною мірою залежав від кліматичних коливань.
Зуби, мозок і приховане різноманіття
Для порівняння з іншими ранніми родичами людини науковці дослідили будову зубів і розвиток мозку та зубної системи в процесі росту. Особливу увагу вони приділили решткам дорослих особин, традиційно віднесеним до Australopithecus africanus.
У низки таких скам’янілостей виявили значні відмінності від «дитини з Таунгу» у траєкторіях розвитку зубів і мозку. Найпоказовішими були розбіжності в розвитку мозку. Вони дають підстави припускати, що частина кісток, віднесених до одного виду, насправді належить кільком різним видам гомінінів. Ті могли жити в районі Стеркфонтейну одночасно або в різні періоди.
Ці результати посилюють припущення, що давні предки людини в Південній Африці були різноманітнішими, ніж показують традиційні схеми, у яких одні види послідовно змінюють інші.
Дослідники вважають, що цьому різноманіттю сприяли різкі й повторювані кліматичні зміни. Мільйони років тому в Південній Африці чергувалися вологіші й сухіші періоди, що неодноразово змінювало ландшафти та середовища існування ранніх гомінінів. Коли придатні території розширювалися або скорочувалися, популяції переміщувалися за ними: одні групи ізолювалися й розвивалися окремо, інші згодом знову зустрічалися та могли схрещуватися.
Зміни довкілля також наражали давніх гомінінів на нових хижаків і хвороби, створюючи додаткові еволюційні «фільтри». За оцінками авторів дослідження, протягом тисяч років переміщення й повторні зустрічі різних груп могли неодноразово призводити до змішування та гібридизації видів.
Місцевість була вологішою та лісистішою
Дослідження також допомогло відтворити середовище, у якому жила «дитина з Таунгу». Аналіз пилку, збереженого у скам’янілостях, засвідчив, що тоді регіон був значно вологішим і лісистішим, ніж сьогодні. У зразках виявили сліди дерев, які нині ростуть за сотні кілометрів на північний схід. Ландшафт біля місця знахідки суттєво відрізнявся від сучасної Південної Африки.
Загалом отримані дані ставлять під сумнів уявлення про еволюцію людини як прямий ланцюг послідовних видів. Натомість дослідники описують змінну мережу популяцій, які розділялися, пристосовувалися до різних умов, знову зустрічалися й іноді схрещувалися на тлі змін клімату.
Понад сто років після відкриття «дитина з Таунгу» знову змінює уявлення про витоки людини. Нове дослідження вказує, що появі роду Homo передувала надзвичайно різноманітна й пов’язана спільнота давніх родичів людини, складніша, ніж вважали протягом минулого століття.
Джерело: kurazh.org

2938