Мікропластик може бути небезпечним не лише через те, що накопичується у воді та живих організмах. Науковці виявили, що крихітні пластикові частинки здатні запускати хімічні реакції, які потенційно пошкоджують клітини, і цей процес відбувається просто під час контакту пластику зі звичайною водою. Про це повідомив Колумбійський університет, науковці якого разом із колегами з Каліфорнійського університету в Берклі провели дослідження.

Як мікропластик змінює хімію звичайної води
Зазвичай мікропластик сприймають як дрібне сміття, яке потрапляє у воду, ґрунт, а згодом в організм людини та тварин. Проте нове дослідження показало: пластикові частинки можуть не просто перебувати в навколишньому середовищі, а й активно взаємодіяти з ним.
Під час контакту з водою на поверхні мікропластику утворюються реактивні форми кисню (ROS). Це хімічно активні молекули, здатні вступати в реакції з іншими речовинами. Деякі з них, зокрема гідроксильні радикали, можуть пошкоджувати білки, ДНК та клітинні структури.
Причина такого ефекту полягає у властивостях самої пластикової поверхні. Вона відштовхує воду, через що на межі двох середовищ виникають умови для перенесення електронів і хімічних реакцій. Тобто пластик у воді виявився не просто пасивною частинкою, а своєрідною поверхнею, на якій можуть утворюватися активні сполуки.
Дослідники перевірили шість поширених типів пластику: поліетилен, поліпропілен, полістирол, полівінілхлорид, поліетилентерефталат (ПЕТ) та акрил. Усі вони під час контакту з водою утворювали реактивні форми кисню, але інтенсивність процесу відрізнялася. Найактивнішими виявилися поліетилен і поліпропілен, адже їхні поверхні сильніше відштовхують воду, що сприяє утворенню реактивних молекул. Натомість ПЕТ, з якого виготовляють пластикові пляшки, та акрил демонстрували слабшу активність.
Важливе значення має і розмір частинок. Коли пластиковий предмет руйнується на дедалі дрібніші фрагменти, загальна площа їхньої поверхні збільшується. А отже, з’являється більше ділянок, на яких можуть відбуватися хімічні реакції.
Що відбувається, коли мікропластик контактує з клітинами
Щоб з’ясувати, як ці процеси можуть впливати на біологічні речовини, науковці провели кілька лабораторних експериментів. Вони встановили, що на поверхні пластикових частинок можуть накопичуватися білки та фрагменти ДНК. Також дослідники вивчали, як мікропластик впливає на лізоцим, білок, який використовували для спостереження за процесом злипання молекул.
Цікаво, що додавання кофеїну зменшувало таке злипання. У цьому експерименті його використовували як речовину, здатну нейтралізувати реактивні радикали. Це допомогло підтвердити роль хімічних реакцій у процесі, але не означає, що кава може захистити людину від мікропластику.
Ще один дослід провели з еритроцитами мишей. Після контакту з полістиролом клітини змінювали форму, руйнувалися, а в навколишнє середовище потрапляв гемоглобін. Таким чином учені побачили, що хімічна активність пластику може супроводжуватися пошкодженням клітин.
Науковці показали можливий механізм, через який пластикові частинки можуть впливати на живі клітини. Проте поки що це не доказ того, що саме такі реакції спричиняють конкретні захворювання у людей. Експерименти проводили в лабораторії, і вони допомагають зрозуміти взаємодію мікропластику з біологічними структурами, але не дають змоги безпосередньо оцінити наслідки тривалого впливу на людський організм.
Тож відкриття не означає, що кожна пластикова пляшка чи контейнер становлять негайну загрозу. Воно свідчить про складніший характер проблеми: мікропластик може бути не просто забруднювачем, а хімічно активним матеріалом. І саме цей механізм науковці тепер зможуть досліджувати детальніше.
Джерело: tsn.ua

2936